На момент нашого одруження у мене була машина, а в чоловіка невелика квартира. В ній ми і стали жити, сподіваючись, що колись зможемо придбати собі більше житло.
У моєї мами є тітка Орися, рідна сестра моєї бабусі. Їй 80 років, живе вона сама, дітей не має, то ж вважає мене своєю онукою. Про тітку Орисю дбали всі: моя бабуся, моя мама, моїм обов’язком протягом 4-х останніх років було зробити у двоюрідної бабусі генеральне прибирання двічі на рік, та ще й по черзі з мамою ми привозили родичці продукти, прибирали, готували їсти.
Щосуботи зранку я відправлялася в магазин, купувала все необхідне, а потім відправлялася до тітки Орисі. У неї я могла провести весь день, в залежності від того, що потрібно було робити. Але я на це не зважала, і завжди була готова допомогти рідній людині.
Все дитинство я чула від самої бабусі, що виросту, вийду заміж і мені буде де жити.
– А кому ж я все залишу? – розчулювалася тітка. – Крім вас, у мене немає нікого.
– Телевізор новий купимо, – вирішували батьки, – наш старий треба тітці відвезти, у неї зовсім поганий.
Так і робили: диван новий тітоньці купили замість старого продірявленого, мультиварку подарували, ремонт робили постійно. Батько і бурчав іноді, тільки мама йому весь час нагадувала:
– Це не витрати на чужу людину, це вкладення грошей у квартиру нашої дочки. Та й шкода її, хто їй ще допоможе?
Батьки розщедрювалися і на скління лоджії, і на крісло, а я мчала навесні до тітоньки: висаджувати в контейнери лнасіння, прикрашати лоджію, щоб наша тітка Орися насолоджувалася вечірнім чаєм серед квітів.
Останнім часом мамина тітка почувала себе не дуже добре. Доводилося з місця зриватися і ввечері, і вночі. Найчастіше я їхала.
Через місяць після свого весілля, коли я мити підлогу приїхала, розговорилися і тітка запитала мене, що там із житлом.
Я відповіла, що у чоловіка є спадкова однокімнатна квартира, в ній ми поки-що і живемо.
Бабуся Орися подивилася на мене і порадила збирати гроші на більшу квартиру, бо підуть діти, каже, і тісно буде. А потім додала, що свою квартиру вона збирається віддати Тетяні.
Я ганчірку випустила і на підлогу, стою з широко відкритими очима. Я навіть не відразу згадала, хто така Тетяна, а тітонька продовжує:
– Ти тепер із чоловіком, у нього житло є. А Таня одна залишилася, діток у неї двоє, живе з вітчимом, матір’ю та молодшим братом, не солодко їй доводиться?
Тут до мене почало доходити: Тетяна – це племінниця чоловіка тітки Орисі. Востаннє я бачила її. коли ми проводжали в останню путь того самого чоловіка. І було це 14 років тому, мені було тоді лише 13 років, а Тетяні 15.
– Тетянка їздити до мене поки що не може, – продовжила тітка, – у неї наймолодшому рік. А чоловік виставив її з валізами.
Далі я не слухала. Ганчірку кинула, одяглася і пішла. прийшла додому, розповіла все матері і сказала, що більше я до тітки Орисі не піду. Якщо квартира буде Тетяні, то нехай Тетяна і доглядає.
Мама тітці зателефонувала: що за справи? Ми вкладаємося роками, ми рідні, і зрештою, ти обіцяла. І у квартирі повно наших речей.
– А що? – стояла на своєму тітка. – Ви ж мені допомагали по-родинному, що змінилося?
У тітки та сама пісня: про мене є кому подбати, а Тетяна зовсім одна, нікому не потрібна.
– А якщо моя дочка одна залишиться? – питає мама, –мало що, може, життя не складеться?
– Нехай беруть кредит, поки вони удвох, – була відповідь, – я вже все вирішила і Тетяні обіцяла.
Мама погодилася, що тітка вправі розпоряджатися своєю квартирою, але вирішила, що речі свої ми заберемо з її квартири. Все, що куплено. І навіть скління на балконі знімемо.
Тітка Орися дуже засмутилася, каже, що була про нас кращої думки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
