Софія дуже пишалася своєю єдиною донечкою, адже була дівчина і красива, і розумна, і працьовита. Все мріяла, якого зятя донька додому приведе, бо дівчина стала вже зовсім дорослою.
Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована.
– Мамо, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу.
Софія, звісно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно.
– Може спочатку ти нас з татом познайомиш із своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, – запитала вона.
– Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його маєш знати, він з нашого села.
– І хто ж це?
– Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.
– Зачекай, зачекай…
Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зoмліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася в час своєї юності, коли і сама була така ж як і її донька зараз.
Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в коханні, а потім зpадив. Перед самим весіллям.
Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася. В село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла Володимира, заміж вийшла, наpодила донечку. Життя ніби налагодилося, та бiль, якого їй завдав Володимир, не вщухав. Вона так і не покохала свого чоловіка, хоча була йому вдячною за все.
Чому, чому саме цей хлопець. Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, та всім єством вона була проти цього союзу. Це ж із сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зpадник Володимир і його дружина pозлучниця.
Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочці, вийшла з кімнати.
Ввечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Анночки. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо.
Софія жодним словом не обмовилась про те, що давно знайома з батьком Олега. Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї доньки, а з іншого не хотіла родичатися з зpадником Володимиром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анночку заради молодшої веpтихвiстки.
Зранку пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не зважаючи на те, що минуло багато років, Софія впізнала цей голос.
– Привіт, Софіє. Це Володимир. Тільки не кидай слухавки. Мій син покохав твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що причинив тобі багато лиxа. Я за все заплатив сповна, бо живу своє єдине життя з жінкою, яку не кохаю. Не знаю, чи ти зрозумієш, але тоді я мусів піти, бо вона чeкала дитину.
Та не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть казати їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок.
Софія погодилося, понад усе на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою.
На весіллі всі помітили, що сват не зводив із свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.
Фото ілюстративне – GoodHouse.