Нас у мами двоє – я і моя сестра Оксана. Ми обоє заміжні, живемо окремо, а мама залишилася одна жити в селі. У Оксани і її чоловіка доходи більші, ніж у нас, тому нам до них важко дотягнутися.

А Оксана робить так: купує мамі щось дороге, а потім каже, щоб я повернула їй половину суми. Я не проти допомагати матері, але не в таких масштабах. Останньою покупкою був телевізор за 20 тисяч гривень. Сестра купила його, не порадившись зі мною, а потім, коли вже привезла його до мами, зателефонувала мені щоб сказати, що з мене 10 тисяч.

До такого повороту ми не були готові. Чоловік каже:

– Нехай твоя сестра хоч машину тещі купує, ми тут до чого? Вона тебе питала перед покупкою? Ні! Має можливість, нехай купує.

Я з чоловіком абсолютно була згодна, але Оксана вважала інакше:

– Нас у мами дві дочки, якщо ми даємо, то й ви теж маєте давати. Мама ж нас виховувала однаково, дбала і про тебе, і про мене. Тепер наш обов’язок їй допомагати.

Ми з чоловіком працюємо, сплачуємо кредит за квартиру, тому тринькати гроші не маємо можливості ніякої. Як каже мій чоловік, краще в банк віднести і з боргами розрахуватися якнайшвидше. І я з ним згодна. Я намагаюся «ловити» в магазинах акції, купувати речі на розпродажах, брати у подруг для сина куртки та штани, з яких виросли їхні діти.

А Оксана вийшла заміж нещодавно, за дуже заможного чоловіка. Він старший за сестру на 12 років, є син, дорослий уже, у сестри тепер зовсім інше життя. Мені не зрозуміти, але Оксані так подобається.

Відколи мама вийшла на пенсію, сестра взялася їй допомагати матеріально. Я тільки за – має можливість, нехай допомагає. У мене поки такої можливості немає. Я б рада допомагати, але просто тоді нам самим буде не вистачати, особливо, якщо взяти той темп, що задала моя багата сестриця.

– Давай порівну! – каже Оксана. – Я минулого тижня їй продуктів на 2 тисячі накупила. Тепер ти купуєш на таку саму суму, або поверни мені половину.

– Оксанко, – відповідаю, – у мене немає можливостей, як у тебе. Якщо тобі так важливо, щоб наша участь у житті мами була рівноцінною, давай тоді радитися перед тим, як щось купувати?

Не зрозуміти сестрі того, що я у своєму бюджеті не знайду ті зайві 2 тисячі на продукти для мами. Інакше нам самим доведеться жити на макаронах і воді. Оксана доньку народила, у неї є няня, вона сама їздить по магазинах та салонах, на кишенькові витрати від чоловіка отримує стільки, скільки вся мамина пенсія з надбавками.

– Маєш можливість, допомагай, купуй мамі що хочеш, – кажу. – Я не проти допомоги, але я і так роблю, що можу: мій чоловік маму возить, куди їй знадобиться, я постійно допомагаю їй по господарству. Минулої суботи ми поїхали до мами в село, прибрали ділянку, до зими підготувалися. Так, це не дорогі подарунки, але це також дуже важливо для мами. Ні я, ні мій чоловік ніколи мамі не відмовляли.

Саме тоді, коли ми у мами були, приїхала і Оксана.

– Знову кефір по акції та ковбаса дешева! Мамочко, я все тобі привезла, а це нехай вони забирають.

І мама промовчала. Ні слова не сказала донечці, ніби так і треба.

Засмучена я пішла до машини, чоловік уже там на мене чекав. І Оксана, і мама дуже змінилися, вони вже забули, як кілька років тому мама була в стаціонарі, а я дитину відвела до свекрухи, а сама готувала їй парові котлетки та протерті супи, які мій чоловік кілька разів на день привозив, щоб були гарячі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.