fbpx
Життєві історії
Ми жили настільки бідно, що зайвий раз навіть не могли купити собі мандарини. А свекруха захотіла, щоб мій чоловік оплатив їй ремонт. Ми відмовилися, вона образилася. Нещодавно у нас народився син. Але, крім рідні з мого боку, нас ніхто не привітав. Чоловік мені пояснив, що свекруха їх попередила, щоб не спілкувалися з нами

Моя свекруха з розряду жінок «Я сказала!». Любить командувати і керувати. Якщо хтось спробує її не слухатися, вона відразу починає діяти так, щоб все вийшло саме так, як хоче вона. Але у мене теж є характер. І він свекрусі відразу не сподобався. Я просто люблю говорити те, що думаю. Вважаю, що приховувати немає сенсу. Адже рано чи пізно все випливе на поверхню. Прикидатися на догоду комусь це не моє.

Мій чоловік не єдиний син. У нього є двоє братів. Їхні дружини (молодша та старша невістка), постійно слухаються свекруху і намагаються в усьому їй догодити. З боку ця картина виглядає кумедно.

На спільних сімейних святах я часто відчуваю, що я тут зайва. Навіть на моєму дні народження, свекруха примудрялася стати центром уваги. Всі повинні дивитися на неї і слухати, подавати, носити, розважати. Але я вважаю, що це ще не проблема. З родиною відзначили, а потім з чоловіком пішли відзначати окремо. І всі задоволені.

Одного разу на черговому сімейному зібранні, свекруха заявила, що хоче зробити капітальний ремонт в своїй квартирі. Тому «жирно» натякнула синам, що не завадило б підкинути їй грошенят. Проблема в тому, що на той момент, я чекала дитину. На роботі пішли скорочення. Грошей не вистачало, щоб купити собі мандарини.

Ми з чоловіком жили впроголодь, адже ще й кредит. Мріяли про своє житло і прагнули до мети. Отже, до суті. Того вечора, коли свекруха сказала, що їй потрібно по 20 тисяч гривень з кожного сина, то у мене поповзли брови вгору. Чоловік мовчав, а я його смикала за руку, мовляв «скажи їй». Це ж нахабство. Але, він чомусь не зміг їй суперечити і просто гладив мою долоню і просив заспокоїтися.

Всі сиділи покірно. Одна я як на вулкані. Ні, я звичайно розумію, для рідної матері нічого не шкода. Але все повинно відбуватися в межах розумного. Поки я роздумувала, почалася розмова про те, хто і коли їй гроші принесе. Я не витримала і сказала:

– Ларисо Василівно, ми не зможемо сплатити ваш відпочинок. Без образ, але у нас скоро народиться дитина. Нам ваші витрати не по кишені.

Всі погляди спрямувалися на мене. Я перебила свекруху, це означало, що зараз щось буде. Не витримавши цих поглядів додала:

– А чого ви так дивитеся на мене? Нашій сім’ї зараз важко в фінансовому плані. Дитина скоро народиться, а ви про дорогий ремонт говорите, на який немає грошей.

Свекрусі моя відповідь дуже не сподобалася. Видно було, що вона сильно незадоволена. Чоловік, сидів мовчки. З приреченим виглядом. Зазвичай він би вже встав на мій захист, але тільки не цього разу. Це сильно мене засмутило. Свекруха оцінила ситуацію і почала говорити:

– Марино, ніхто в тебе грошей не просив. Я до свого сина звертаюся, але не до тебе. Народжуй собі спокійно і не нагнітати тут обстановку.

Висловлення свекрухи мене порядком образило і розлютило. Тому я не стала мовчати:

– Ми з Костею сім’я. І бюджет у нас загальний. Просите у сина, значить автоматично просите у мене. Я кажу ні. Ми живемо на дві тисячі в тиждень. Як ми можемо дозволити собі дати вам таку суму? Кредит брати?

Чоловік спробував мене заспокоїти. Але було пізно. Та тут в розмову вклинилася старша невістка:

– Що ти така жадібна, Марино? Не збіднієш, – сказала вона з гордовитим виглядом.

– Може ти за мене даш цю суму, якщо ти така багата? – запитала я.

Потрібно було намагатися зберегти спокій, заради малюка. Тому я встала з-за столу, сказала: «Я все сказала, до побачення», – і пішла. Чоловік поспішив за мною. Я чула обурення в спину, але ретельно ігнорувала все, що відбувається. Повернувшись додому, у нас відбулася серйозна розмова з чоловіком.

Грошей ми не дали. Зі свекрухою не спілкувалися аж до народження дитини. І в гості нас ніхто не кликав. І ось, щасливий день. Народився наш синочок. Але, крім рідні з мого боку, нас ніхто не привітав. І через місяць теж. Не знаю, може чоловікові хтось і подзвонив, але мені ніхто. Коли ми зібралися хрестити малюка, то я дозволила чоловікові кликати своїх родичів. Ніхто не прийшов.

Чоловік мені пояснив, що вони бояться матері. Адже вона їх попередила, щоб не спілкувалися з нами. Ось так, за непослух, мене провчила свекруха. Вирішила нас ігнорувати, стерти з пам’яті. І все через гроші. Але, мені зараз набагато простіше, ніж раніше.

Фото ілюстративне – belpressa.

You cannot copy content of this page