Мені 40 років, у мене є сім’я. Живемо ми в своїй квартирі. А нещодавно до мене заявилася мама і почала говорити, що я маю купити квартиру своїй молодшій сестрі. Вона вважає, що так буде справедливо.
– Доню, ти повинна допомогти купити квартиру для твоєї сестри, – почала мама. – Ми тобі свого часу житло подарували. Їй тепер так само допомогти не зможемо, тих можливостей, що були, вже немає. То ж подумайте з чоловіком, якщо немає у вас грошей, беріть кредит і купіть їй хоча б однокімнатну, щоб у неї теж був свій кут.
Моїй молодшій сестрі Світлані двадцять чотири роки. Дуже близькими ми з нею ніколи не були, можливо, через велику різницю у віці (Світлана народилася, коли я вже закінчувала школу), може, з інших причин.
Я пам’ятаю, що була ошелешена, коли зрозуміла, що мати з батьком вирішили другу дитину народжувати. Я навіть соромилася цього, мамі було вже під сорок, коли народилася молодша дочка, в ті часи це здавалося пізно. Та й взагалі тоді, в дев’яності, народжували мало. Але моїх батьків матеріальний аспект не лякав: батько на самому початку перебудови зайнявся бізнесом, і наша сім’я жила дуже непогано. Купили трикімнатну квартиру, машину, кілька разів всією сім’єю з’їздили за кордон. А потім ось вирішили народити другу дитину.
Мати мені пояснила – це для того, щоб у тебе в майбутньому близька людина була. Нас, батьків, колись не стане, а ти не одна залишишся. Вивернула все так, що мало не для мене вона народжувати зібралася. Я їй тоді прямо сказала, що нікого мені не треба, ні зараз, ні в майбутньому.
Ну, потім все вляглося якось. Народилася Світлана, і мати повністю пішла в турботи про неї. Світлана росла хворобливою і слабкою, і мама пішла з роботи, щоб сидіти з нею. А я дійсно в родині відійшла на другий план. Якось сама по собі вона закінчила школу, поступила в університет, отримала диплом.
Але батьки все мені компенсували – після закінчення університету урочисто вручили мені ключі від новенької двокімнатної квартири. Подружки були ошелешені і дуже заздрили. Більшість з них власною квартирою обзавелися зовсім недавно, ближче до сорока, і далося їм це дуже непросто.
Я задоволенням з’їхала від батьків в свою квартиру, згодом вийшла заміж, народила сина, живемо зараз сім’єю все за тією ж адресою. Живемо добре. Раз на рік намагаємося вибиратися на море, машину недавно нову купили. Є деякі накопичення, як же без них в наш час.
У батьків моїх, якщо чесно, справи не дуже. Бізнес батька геть занепав, вони вже обоє майже пенсіонери. Зарплата у них невисока, самі ледве кінці з кінцями зводять, не те, щоб сестрі квартиру купити.
Тому живуть вони разом з Світланою в своїй старій квартирі. Сестра вже виросла і не хоче з ними жити, каже, щоб батьки і її житлом забезпечили. А як вони це зроблять? І батьки не придумали нічого кращого, ніж звернутися за допомогою до мене.
– Хоча б однокімнатну твоїй сестрі треба купити! – заявили вони. – Підключайся. У тебе в її віці вже була своя квартира. Ти не поневірялася по чужих кутках, не платила кредит. І особисте життя змогла влаштувати, і дитину спокійно народити. Тепер ти стоїш на ногах, і треба дати шанс твоїй сестрі.
На перший погляд, воно так і виглядає, якщо по справедливості. Але я не вважаю, що щось їм винна. Народили собі іграшку на старість, забезпечити не змогли, а я тепер до чого? Зрештою, у мене своя дитина є! Мені треба їй допомогти.
Мама образилася і вважає мене невдячною. Що ж, це її право. Допомагати сестрі я не збираюся. Нехай самі думають, як допомогти своїй дитині.
Фото ілюстративне – dreamstime.
