Мені 69 років і вийшло так, що зараз я живу сама, маючи трьох дітей. Якби не сусідка, я навіть не знаю, як би я давала собі раду.

У нас з чоловіком була гарна сім’я, народився спочатку син, а потім дві донечки. Ми жили в селі, але дуже близько від обласного центру. Дітям ми дали освіту, одружили їх, зробивши кожному велике весілля. Вони пішли з дому, а ми з чоловіком залишилися самі.

17 років тому не стало мого чоловіка, я довго за ним сумувала, а потім вирішила поїхати в Італію, якраз жінки з нашого села почали їздити туди на заробітки, і я вирішила що теж поїду, щось зароблю.

Мені одній багато не треба, тому я весь цей час допомагала дітям. Дочкам своїм по квартирі купила, а синові допомогла придбати автомобіль, він сам так захотів. Я була впевнена, що у мене вдячні діти і я буду мати в старості належну підтримку від них.

Повернулася я додому восени минулого року, почало здоров’я підводити. Я думала трохи підлікуюсь і поїду назад в Італію, та сил поки немає, тому я залишилася вдома.

Все літо я провела в лікарні, виписалася додому, але мені допомога потрібна, а її немає. Одна дочка в березні виїхала в Чехію, і каже, що повертатися поки не буде. Інша – ще три роки тому з чоловіком переїхали в Англію, то зять наполіг на цьому.

Залишився тільки син і невістка. Син постійно зайнятий, він приїжджає до мене раз в тиждень, якісь продукти привозить, але мені потрібно приготувати, попрати, прибрати, а він цього робити не буде.

Невістка за цей час жодного разу не приїхала, у нас з нею ніколи не було теплих стосунків, але поки я присилала їм посилки з Італії, вона була доволі добра до мене, а коли я машину їм купила, то навіть деякий час мамою називала.

І ось зараз, коли мені найбільше потрібна допомога, дітей немає, і підтримки від них теж. Добре, що до мене щодня прибігає Настя, моя сусідка. Дівчина сирота, живе сама, має дуже добре серце. Я колись в свій час позичила їй гроші на навчання, так вона цього не забула і тепер каже, що не може залишити мене в біді.

А я собі думаю, я ж своїм дітям все життя допомагала, а вони так нічого і не оцінили, а тут чужа людина навіть маленьке добро пам’ятає. Якщо так і далі піде, то я відпишу Насті свій будинок, а діти вже хай вибачають.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.