Десь тиждень тому Валентину залишив її чоловік. Зараз їй зовсім не просто, ще й в такий важкий час в Україні.
Одружилися вони зовсім недавно, а тепер ось вже й розлучаються.
Чоловік Валентини просто зібрав речі та пішов до іншої жінки, а вона дуже засмучена, сидить сама цілими днями вдома.
Рідні люди та близькі друзі намагаються підтримати її, чим тільки можуть, проводять з нею багато часу.
Але ось вчора, несподівано, з’ясувалося, що найкраща подруга Валентини, з якою вони дружать мало не з дитячого садочка, виявляється, була давно в курсі усіх цих пригод її чоловіка поза домом.
– Вона бачила їх разом з тією другою жінкою, мого чоловіка з його тією панянкою, красивою блондинкою, – сумно розповідає мені Валентина. – Сама мені сказала вчора про це, зізналася, можна сказати, я навіть подумати не могла. Каже, що та пані – її колежанка, в одному офісі вони працюють. Каже, що ще влітку бачила їх разом не один раз, як мій чоловік приїжджав за нею на автомобілі, букети дорогих квітів їй дарував. Знала, що там відносини у них досить серйозні, ця жінка не приховувала нічого, там і так було все добре ще зі сторони зрозуміло. Все бачила, і нічого мені не сказала моя найкраща подруга, називається. В голові не вкладається: ну як так може бути?
– Я теж такого не розумію, можна було б хоча б натякнути якось тобі, – відповіла я коротко подрузі.
– Натякнути? Навіщо мені натяки про це? У такій ситуації потрібно було говорити прямо, так, мовляв, і так, подивися, що в тебе перед носом відбуваються такі недобрі речі, бо сім’ю втратиш, якщо не робитимеш нічого, не сиди просто так, склавши руки. А не ходити коло та навколо, адже подруга ж моя вона вже багато років як. Так, вона намагалася щось таке до мене донести, наче, я тільки зараз вже стала щось таке пригадувати у наших х нею розмовах. Вона частенько казала, що мій чоловік їй не подобається зовсім, що варто було б мені ліпше до нього придивитися. Та взагалі переводила тему, коли мова заходила про мого чоловіка. Але чому було не сказати прямо мені про все це, чому мовчала так довго, адже все добре знала? Навіщо мовчати, маючи таку інформацію? Це справжнісінька зрада з її сторони, я вважаю, навіть спілкуватися з нею після всього цього не хочу, якщо чесно, і бачити теж її не має ніякого бажання.
– А вона що тобі говорить, чому мовчала, не розповідала нічого?
– Каже, що не хотіла втручатися в моє сімейне життя, бо не знає, чи правильно це було б. Це, мовляв, не її справа зовсім, це лише наша справа. Ні, як? Я такого підходу до життя своєї близької людини не розумію категорично. Виходить, вона в цій ситуації встала на сторону мого чоловіка і тієї, зовсім чужої для неї, жінки. Не хочу більше її знати, я стільки років довіряла їй. Я б на її місці ніколи б так не вчинила, я б сказала їй правду відразу.
Подруга не один раз після того приходила до Валентини просила пробачення, сказала, що вони самі з чоловіком мали б вирішити свої проблеми, вона не хотіла руйнувати їх сім’ю, не вважала, що буде правильно, коли вона втрутиться до них. Та Валентина не хоче пробачати її, бо як таке можна пробачити? Хіба можна мовчати, коли зраджує чоловік?
Фото ілюстративне.
