У Малайзію можна переїхати жити без візи. Такий режим діє місяць. Цього часу достатньо, щоб зрозуміти, чи готова людина там залишитись. Про це розповідає українець Андрій, пише Gazeta.ua.
“Це найдешевший переїзд. Я купив квиток на літак за 400 доларів, дістався Таїланду, а звідти потягом у Малайзію. Після того як знайдеш роботу, треба оформити бізнес-візу. Але тут майже нікому не відмовляють. Сюди їдуть чимало літніх людей. Тут діє програма “Мій другий дім”. Для пенсіонерів дають знижку на проживання. На старість сюди переїхали чимало росіян із Сибіру. Не витримали жорсткого клімату”, – розповів Андрій.
Чоловік працює в ресторані. Спочатку був офіціантом, тепер виконує роботу на кухні. З товаришем знімають велику квартиру з басейном, тенісним кортом, виглядом на море.
Читайте також: УКРАЇНЕЦЬ РОЗПОВІВ, ЯК САМОСТІЙНО ПЕРЕЇХАТИ В ПОЛЬЩУ
“Україну тут добре знають після того, як впав Малазійський літак. Про нього чимало говорили в країні, а Україну обвели на карті мало не в кожному домі. Раніше нас вважали росіянами. Щодо українців у них стереотипів немає. Є стереотипи щодо білих людей: якщо ти білий, у тебе багато грошей. З іншого боку, малазійці вважають, що якщо ти білий, то ніколи не надуриш, ти – відповідальна людина. Було багато разів, коли я забував гаманець і не було чим заплатити за обід. Це сприймали нормально: “Нічого, потім донесеш”. Навіть якщо це буде через два дні. А ще українці – за їхніми мірками високі, тож місцеві думають, що у нас країна високих людей”, – додав чоловік.
У Малайзії зовсім немає молочних продуктів. За ними українець найбільше сумує.
“Тут зовсім немає сметани, молока й сиру. Молочні продукти довготривалого зберігання везуть з Австралії. Доводилось борщ їсти з грецьким йогуртом”, – додав чоловік.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна