fbpx
Breaking News
— Донька скaзала, щo якщo ми з батьком будeмо пpоти — вони однaково одpужаться без нaшої участі й блaгословення, — гoлосила Катерина. Не спoдобався їй мaйже сорoкарічний і трохи пoвнуватий мaйбутній зять. Дoнечка ж у неї 24-річна oдиначка-кpасуня
Хiба Ірина вuнна, що нарoдилася тaкою? Oбличчя врoдливе – хоч вoду з нього пuй, а от нoга. Іра нiяк нe мoгла прoстити матері її вчuнок, який спyстошив дівчині дyшу, рoзбив сеpце і злaмав дoлю. Гіркі сльoзи кoтилися по oбличчю Іри
– Полюбyйтеся на вашого синoчка, бoмжем скoро стaне, – пuляла свeкруху невiсточка. – Нам тaкий aлкaш нe пoтрібен. Ми сoбі кpащого тата знaйдемо, прaвда, мaлесенький? – підмoргувала до синoчка. Зоя ж пpивозила подаpунки невiстці, аби та нe прoганяла Миколу. Аллочка спpавно бpала зoлоті пеpсні, лaнцюжки, які Зойка накyпила, бyдучи при пoсаді. Але й чoловіка прoдовжувала пuляти
– Знaла б що тaка бyдеш, не наpодила б, – чaсто кpичала мати. Я в сльoзах тiкала на вулицю, рoзуміла, щo зaйва в сім’ї. Одягалася в обнoски, які залuшалися піcля стаpших сестер. В нагoроду за це від дoлі я отpимала добpого чoловіка
– А ти xто така, щоб мені вкaзувати? – обуpилася Катя. – Я нe до тебе пpийшла, а до свого бaтька. Ще рік назад Світлана б не повіpила, якби їй сказали, що вона зiйдеться з рoзлученим чоловіком і буде теpпіти у власному будинку капpизи і витiвки його чотирнадцятирічної дочки
Життєві історії
– Коля? Катя? Ви чoму тут? Щo відбyвається? – нe зpозуміла відpазу дівчина. Сестра і наpечений зacтигли, нe чeкаючи pаннього пpиходу Жені. Вибiгши з кiмнати Катерини, вона закpилася у сeбе. Сльoзи гоpохом кoтилися по oбличчю. Женя нe знaла, що рoбити. «Бoляче … Як бoляче … За щo?» – тиxо шепoтіла під нiс. Дiвчина швuдко зібpала pечі в споpтивну сумку, взяла невeлику сyму, яку заощадила на чорний день і вибiгла з кваpтири

– Коля? Катя? Ви чoму тут? Щo відбyвається? – нe зpозуміла відpазу дівчина. Сестра і наpечений зacтигли, нe чeкаючи pаннього пpиходу Жені. Вибiгши з кiмнати Катерини, вона закpилася у сeбе. Сльoзи гоpохом кoтилися по oбличчю. Женя нe знaла, що рoбити. «Бoляче … Як бoляче … За щo?» – тиxо шепoтіла під нiс. Дiвчина швuдко зібpала pечі в споpтивну сумку, взяла невeлику сyму, яку заощадила на чорний день і вибiгла з кваpтири.

– Ось і залишилися ми одні, Женечко … Хто знав, що батьки не зможуть один без одного, і, підуть один за іншим, – важко зітхнула Катя, обіймаючи сестру. Джерело

П’ятнадцятирічна Женя притискалися до старшої сестри, відчуваючи себе під захистом. Вона знала, що крім Катрусі, у неї нікого більше немає.

– Як добре, що у мене є ти, – промовила дівчинка. – Адже мене нікуди не заберуть?

– Ні, не бійся. Скоро ти станеш повнолітньою, я отримую хорошу зарплату і зможу тебе прогодувати, – заспокоювала Катя.

– Катрусю! Ти у мене найкраща і рідна! Клянуся, що ніколи не піду від тебе. Ми будемо все життя разом. Я буду захищати тебе, а ти – мене! – вимовила Женя.

– Не зарікайся, сестричко … Життя, воно довге і непередбачуване. Ніхто не знає, що з нами станеться завтра, – серйозно сказала Катя.

– А я знаю! У нас все буде добре! – посміхнулася дівчинка.

З моменту розмови сестер, минуло три роки. Женя вчилася в медичному училищі, зустрічалася зі своїм одногрупником Колею. Катя, як і обіцяла, дбала про сестру, але все частіше, Женька стала слухати докори в свою адресу.

– Через тебе, я занапастила свою юність. Втратила шанс вивчиться, щоб не горбатитися в супермаркеті по 15 годин на день, а сидіти в просторому кабінеті, за комп’ютером, – кинула якось Катерина, з докором подивившись на сестру.

– Катрусю, що ти таке кажеш? Хіба я завадила твоєму навчанню? Ти пішла працювати в той час, коли ще батьки були живі. Хотіла швидше стати самостійною …, – розгубилася Женька.

– А моє особисте життя? Скажеш, ти теж ні до чого? Замість того, щоб ходити з хлопцями на побачення, я весь вільний час проводила з тобою. Річ у тім, тобі стpашно і самотньо було залишатися однією будинку. А що зараз? У тебе є наречений, скоро весілля зіграєте … А я? Так і буду сидіти в старих дівах? – висловлювала своє невдоволення старша сестра.

Читайте також: Настя зaливалася гіpкими сльoзами. Мoлода жiнка була в pозпачі, не знaла кyди бігти, у кого пpосити дoпомоги. – Настя, тiкати тобі потpібно від нього. Весь в бaтька свого пoкійного, той таким же нeлюдом був, всe жuття знyщався над матір’ю Василя, поки не звiв бідoлаху в мoгилу. – Кyди ж мені пoдітися з двома дітьми? Я синів нe зaлишу! У мене ж нeмає нiкого …, – pидала Анастасія, рoзуміючи, що дядько чoловіка має pацію

– Катрусю, якщо ти хочеш, я вижену Колю. Хоч і люблю його дуже, але ж ти дорожче мені! – щиро промовила Женя, мало не плaчучи.

– Ні вже, мені таких жеpтв не потрібно. І взагалі, чого він в гуртожитку живе? Нехай переїжджає до нас, ремонт почне робити, – проявила поблажливість сестра.

– Катрусю! Дякуємо! Ти найкраща! – зраділа Женя, чмокнувши сестру в щічку.

Женя знала, що у Каті важкий характер, але все одно вважала сестру мало не святою. Адже якби не її турбота, хто знає, як склалася б у Женьки доля. А так, у дівчини все було відмінно в житті: затишний дім, коханий чоловік, і Катя, найкраща і рідна …

Одного разу Женя відчула нездужання на парах. Сильно паморочилося в голові і хилило на сон. Медсестра виміряла дівчині температуру, веліла терміново йти додому і викликати лiкаря.

Відкривши ключем двері, Женя поклала сумку і пройшла в кімнату. З кімнати сестри лунала тиха музика і сміх.

«Катя вдома? Адже вона говорила що працює сьогодні», – здивувалася Женька.

– Катрусю! Як добре, що ти вдома. У мене температура піднялася в училищі, додому відпустили, – сказала Женя, відкриваючи двері в кімнату сестри.

– Коля? Катя? Ви чому тут? Що відбувається? – не зрозуміла відразу дівчина всього, що відбувається.

Сестра і наречений застигли, не чекаючи раннього приходу Жені. Вибігши з кімнати Катерини, вона закрилася у себе. Сльoзи горохом котилися по блідому, гарячому обличчю. Женя не знала, що робити. Не розуміла, що відбувається навколо …

«Бoляче … Як бoляче … За що?» – тихо шепотіла під ніс. Піднявшись з дивана, дівчина швидко зібрала речі в спортивну сумку, взяла невелику суму, яку заощадила на чорний день і вибігла з квартири.

– Женя! Вернись! Ти не правильно все зрозуміла! – почула слідом голос нареченого.

– Нехай біжить! Дістала вже! Звикла відчувати себе королевою життя …, – долинув злiсний голос сестри.

Женя бігла, бігла світ за очі. Без зупинки. Їй хотілося скоріше стерти з пам’яті все, що сталося сьогодні. Вона більше не хотіла бачити Катю, Колю … Не хотіла повертатися в цей будинок, який з сьогоднішнього дня став ненависним і чужим.

Женя прокинулася від різкого гальмування поїзда. Спросоння дівчина не зрозуміла де знаходиться, але почувши звук проходить повз товарняка, згадала, що їде на південь. Голова нестерпно бoліла і крутилася. Женя вийшла з купе, і попрямувала до провідника вагона.

– Доброї ночі! Може у вас знайдеться жарoзнижувальне? – запитала дівчина хриплим голосом.

– Що ж ти, мила, в такому стані в дорогу вирушила. По хорошому, тобі потрібно вдома лежати в теплому ліжечку, попивати гарячий чай з малиною, – посміхнулася життєрадісна, повненька жінка.

– Справи у мене …, – відмахнулася Женька. – Так ви дасте тaблетку?

– Немає в мене. Ти йди лягай, а я пробіжуся по вагонах, у дівчат позапитую, – наказовим тоном сказала провідниця.

Женя вже тисячу разів пошкoдувала про те, що відправилася в дорогу xворою. Але ж іншого виходу в неї не було. Не залишатися ж їй в одній квартирі з сестрою і колишнім нареченим, які так нахабно і жоpстоко зpадили її.

Вийшовши з вагона, Женя дивилася по сторонах, не знаючи, куди йти.

– Житло, недорого, житло …, – почула голос за спиною.

– Мені потрібно житло! – махнула рукою Женя.

– Одна, чи що? – немолода жінка зміряла дівчину уважним поглядом.

– Так …, – невпевнено вимовила Женя.

– Ну добре, підемо! Тільки у мене немає для тебе окремої кімнати, будеш жити разом зі мною. Згодна? Все одно тобі не знайти кращого варіанту. Люди сім’ями приїжджають відпочивати, одному важко зняти житло, або переплачувати доведеться втридорого. До речі, мене Єлизаветою Павлівною звуть.

– Дуже приємно, – видавила з себе посмішку Женя. – Звичайно ж, я згодна!

Дворик Єлизавети Павлівни був схожий на кочовий табір для циган. Всюди снували відпочиваючі, діти бігали і плуталися під ногами. У дворі стояли два намети, в яких як виявилося, теж жили відпочиваючі …

– Ось так от і живемо, – промовила жінка. – А що робити? Сезон, потрібно заробляти … Ти проходь в будинок. Стривай, у тебе хоч документи є?

– Звичайно! – вимовила Женя, відкриваючи сумку.

– Потім, все потім! Я зараз піду у справах, а потім з тобою розберуся. Ти поки можеш душ прийняти, відпочити з дороги. Ось, бачиш якісь апартаменти! – промовила господиня, відкриваючи двері в простору, затишну кімнату. – Я ж казала, тобі пощастило!

– Дякую мені дуже подобається!

– Тільки попереджаю відразу, в 22-00 у нас вiдбій! Ніяких нічних походеньок я не потерплю. Якщо хочеш гуляти, то до ранку! – строго попередила Єлизавета Павлівна.

– Не турбуйтеся, я не причиню вам незручності, – заспокоїла дівчина.

Господиня пішла, а Женя зітхнула з полегшенням. Поки все йшло чудово. Залишилося тільки знайти роботу, що не важко в курортному місті, в розпал сезону.

Прийнявши душ, дівчина прилягла відпочити, вирішивши сьогодні ще підлiкуватися, а завтра вже зайнятися справами.

– Я на місці! – в кімнату увійшла господиня. – Чому на море не йдеш? Спека нестерпна!

– Просто xочеться відпочити, – пояснила Женя.

– Ну, справа твоя … Давай паспорт, мені необхідно тебе зареєструвати, і гроші.

– Хвилинку!

Женя відкрила дорожню сумку з речами, і полізла в бічну кишеню за документами і грошима. Відкривши блискавку, з жахом виявила, що кишеня порожня. Витрусивши з переляку вміст сумки на підлогу, дівчина схопилася за голову.

– Боже мій! Мене обікрали! – вигукнула Женя, безпорадно дивлячись на Єлизавету Павлівну. – Гроші та паспорт були тут, я бачила, коли йшла в душ і брала білизну …

– Що? Ти хочеш сказати, що тебе обікрали в моєму домі? – вигукнула жінка.

– Так! Адже сумка тут була, у вашій кімнаті. Прошу вас, давайте викличемо пoліцію! – благала дівчина. – У мене ж викрали всі заощадження і документи.

– Я зрозуміла … Ти – афеpистка! А ну, пішла геть з мого дому! Забирай свої речі і забирайся! – закpичала Єлизавета Павлівна.

– Стривайте, я не афеpистка! Куди мені йти? Поверніть спочатку мої гроші! – заплaкала Женька.

– Ти з себе жеpтву не корч! Я зараз племінника покличу, гірше буде! – пригpозила господиня.

Женя зрозуміла, що розмовляти нема з ким. Цій жінці байдужа її подальша доля. Єлизаветі Павлівні було все одно, куди піде беззахисна молода дівчина в чужому місті. Взявши сумку, Женя мовчки вийшла з дому.

Дівчина стояла на автобусній зупинці. Вона не знала, навіщо хоче їхати, та й куди? Сівши в напівпорожній автобус, Женя притулилася до віконця і задрімала. У неї знову піднялася температура, почався задyшливий кашель.

Розплющивши очі, Женя побачила у вікно море. Мимоволі посміхнулася. Вона ніколи раніше не бачила море так близько, навіть не здогадувалася, наскільки воно величне і красиве.

Сонячні промінчики переливалися в блакитних хвилях золотистим блиском, Женя раптом згадала своє безтурботне дитинство, згадала милу посмішку мами, добрий погляд батька. “Де ви зараз? Навіщо залишили мене одну?» – прошепотіла вона, дивлячись на морську гладь.

– Кінцева! – гаркнула кондукторка, дивлячись на дівчину. – Виходимо!

– Підкажіть, до вокзалу як пройти? – запитала Женя.

– До якого вокзалу? У цьому селищі немає вокзалів, тільки одна автобусна зупинка! Виходь, сказала!

– Вибачте, я не в той автобус сіла. Можна, назад з вами поїхати? Просто, у мене грошей не залишилося на проїзд. Справа в тому, що мене обікрали сьогодні, – попросила Женя.

– По-перше, це останній рейс. Назад вранці поїдемо. А по-друге, безкоштовно ніхто тебе катати не буде, ми не благодійна організація! – гаркнула злісна жінка.

“Боже мій! Чому люди такі жорстокі? Чому абсолютно байдужі до чужої бiди?»- дивувалася Женя. Вона сиділа на лавці, в незнайомому селищі, навіть назви його не знала …

Накрапав дрібний дощ. Наступали сутінки. Женю трясло чи то від холоду, чи то від високої температури. Закривши очі, дівчина стала молитися …

– Гей! Що з тобою? Чого сидиш під дощем?

Женя відкрила очі, і побачила перед собою засмаглу, симпатичну жінку років тридцяти п’яти. Незнайомка виглядала трохи зухвало, в ній відчувалася сила і впевненість в собі.

– Мені нікуди йти, – відчужено вимовила Женя. – Сьогодні у мене вкpали гроші, паспорт. Господиня вигнала на вулицю. Я хотіла поїхати на вокзал, але сівши не в той автобус, приїхала сюди …

– Так ти не місцева?! Вставай, підемо зі мною! – впевнене вимовила незнайомка. – заночуєш у мене, а завтра подумаємо, що з тобою робити. Не бійся, я в бiді таких як ти не кидаю, сама не раз потрапляла в подібні халепи, і знаю, що руку допомоги протягнуть не всі …

По дорозі Руслана розповіла, що живе разом з батьком. Є дочка, але вона вчиться і живе в спортивному інтернаті, в місті.

– Тобі потрібно поїсти, прийняти лiки, і виспатися гарненько, – сказала Руслана, наливаючи суп в тарілку.

Женя прокинулася серед ночі. З кухні доносився n’яний сміх і пісні. У квартирі неприємно пахло тютюнoм і вuном. Женька зрозуміла, що потрапила в якийсь пpитон. Робити було нічого, необхідно дочекатися ранку. «Ранок вечора мудріший», – прошепотіла вона, засинаючи.

* * *

– Добрий ранок! Вже не спиш? – в кімнату увійшла усміхнена Руслана. – Як ся маєш? .. Жар начебто спав, – жінка по материнськи приклала долоню до чола Євгенії.

– Дякуємо! Відчуваю себе набагато краще, – посміхнулася Женя. Вона не розуміла, як Руслані вдавалося виглядати свіжою після безсонної ночі. Адже вона чітко чула, що жінка всю ніч галасувала з друзями на кухні.

– Ми тобі спати не заважали? Ти не подумай, у нас нормальна сім’я. Просто подруга з чоловіком зайшла, посиділи трохи, – виправдовувалася жінка.

– Все добре, я міцно сплю, – збрехала дівчина.

– Ну і відмінно! Підемо снідати, я з татом тебе познайомлю.

На кухні сидів приємний дідок років сімдесяти. На столі стояв заварник з чаєм і ароматні, ще парувала млинці. Женя відразу згадала дитинство, саме такі млинці пекла її мама вранці.

– Тату, це Женя. Я вчора тобі розповідала … Бідолаха виявилася в скрутному становищі, її обікрали в місті, – сказала Руслана.

– Ай-яй-яй … Що ж це коїться …, – поспівчував Віктор Костянтинович, запрошуючи гостю до столу. – Їж люба, не соромся.

Руслана була веселою, впевненою в собі жінкою. Біля неї Женька відчувала себе спокійно.

– До речі, ти можеш подзвонити додому, попросити, щоб гроші прислали на квиток. Можеш дати дані мого паспорта, твій же вкpали, – запропонувала Руслана.

– На жаль, мені нікому дзвонити, і нікуди їхати, – важко зітхнула дівчина. – Взагалі, ситуація безвихідна …

– Може розкажеш про себе? Довго будеш ходити коло та навколо? Я проста людина, і в будь-якому випадку зрозумію тебе, – промовила Руслана.

Женька розповіла про себе все. Про сестру, яку вважала рідною і близькою людиною на землі, про нареченого, який зрадив її разом з сестрою, за три тижні до весілля …

– Так … Справи …, – присвиснула Руслана. – Виходить, тобі не куди їхати?

– Виходить, нікуди. Їхала сюди, щоб почати нове життя … Хто ж знав, що так вийде.

– Слухай! Ти можеш залишитися жити у мене! А що? Квартира у нас трикімнатна, місця достатньо. Роботу тобі знайдемо. Мене тут не приймають ні куди, а ти людина нова, – посміхнулася Руслана.

– Дякуємо! – засяяла від радості Женька. – А чому тебе нікуди не беруть на роботу? – здивувалася дівчина.

– Розумієш … Сuділа я. Два місяці тому звільнилася. Селище у нас маленьке, всі один про одного все знають. Тому і не беруть. Ну нічого, ми з тобою можемо в місто махнути, там роботи валом!

Женя була рада. Вона перейнялася довірою до Руслани, до її батька. Ці люди були дуже добрі і прості. «Ну і що, що Руслана колишня зечкa. Вона розповіла, що випадково опинилася у в’язнuці, через непорозуміння. З ким не буває … », – розсудила дівчина.

Пройшов місяць. Женя повністю освоїлася на новому місці. Вони дуже здружилися з Русланою, стали майже сестрами.

– Сьогодні з’їздимо в місто. Справа дещо яке потрібно провернути. Допоможеш мені! – скомандувала з ранку Руслана.

– Яка справа? – поцікавилася Женя.

– По дорозі поясню.

Женька одяглася, і чекала подругу біля під’їзду. У цей момент підійшов Віктор Костянтинович, батько Руслани.

– Добрий ранок! Куди це ти зібралася з самого ранку? – посміхнувся старий.

– У місто їдемо. У справах, – вимовила дівчина.

– Женьок, я хотів попередити … Ти поакуратніше з Русланою. Не варто їй довіряти. Вона хитра і корислива. Шкода мені тебе, молода адже зовсім. Як би, дочка моя з пантелику тебе не збuла, – тихо сказав Віктор Костянтинович.

У цей момент вибігла Руслана, взяла подругу під руку, і помахала батькові.

– У вас якісь дивні відносини з батьком, – зауважила Женя.

– Що? Бpудом мене поливав? – засміялася жінка. – Що зробиш … Вік. Йому скрізь ввижаються злoчинці.

Через дві години, дівчата сиділи в літньому кафе на набережній. Грала легка музика, з моря дув теплий вітер. Женя з захопленням дивилася на високі хвилі, які b’ються об пірс.

– Подобається? – посміхнулася Руслана.

– Дуже! Завжди мріяла жити у моря, – захоплено сказала Женя.

– Все в твоїх руках. Будеш слухати мене, будеш жити в шоколаді! Я поганого не пораджу, ти мені стала як рідна сестра, про яку я завжди мріяла.

– Спасибі тобі! Навіть подумати стpашно, що зі мною було б, якби не зустріла тебе, – посміхнулася Женя.

– До речі, про справу … Он, бачиш, чоловік один сумує? – Руслана кивком показала на крайній столик. – Тобі потрібно з ним познайомитися. Зробити так, щоб він запросив нас до себе за стіл.

– Навіщо? – не зрозуміла дівчина.

– Потім дізнаєшся. Може, він сподобався мені, – розсміялася подруга. – Ну ж, дій! Ти молода, красива, на тебе він точно клюне!

Женя нічого не могла зрозуміти, але зробила все, як просила подруга. Через десять хвилин, вони вже втрьох сиділи за столом, і чекали шашлик.

Дмитро розповів, що вибрався на кілька днів до моря, що працює практично цілодобово і довго мріяв про цю поїздку.

– Як же у вас чудово! Яке повітря! – захоплювався чоловік. – Ви ж місцеві? Чесно кажучи, я вам заздрю!

– Так. Місцеві. Я працюю шеф кухарем в престижному ресторані, а моя сестра вчиться на лікаря, – брехала не червоніючи Руслана.

Жені було не по собі. Вона не розуміла, для чого подруга бреше цьому симпатичному хлопцеві.

Діма не скупився на частування. Стіл ломився від шaмпанського, і вишуканих страв.

– Дівчатка, мені потрібно вийти, – посміхнувся хлопець, підіймаючись з-за столу.

– Вертайся швидше! – посміхнулася Руслана. – барсетку можеш залишити. Ми приглянемо.

Дмитро посміхнувся подругам, поклав барсетку на стіл, і зник з поля зору.

– Така чудова людина, – посміхнулася Женя.

– Біжимо швидше! – гаркнула Руслана, хапаючи борсетку зі столу.

– Що ти робиш? – не зрозуміла Женя. – Нам потрібно дочекатися Діму, попрощатися з ним.

– Я сказала, за мною! – засичала подруга, боляче схопивши подругу за руку.

Вони бігли хвилин десять без перепочинку. Зупинилися в старому парку, біля дерева. Руслана по хазяйськи відкрила чужу барсетку і присвиснула від захоплення.

– Дуже добре попрацювали! – засміялася жінка. – Підемо швидше на автовокзал, скоро останній автобус виїде.

– Навіщо ти це зробила? Для чого вкpала у нього барсетку? Давай повернемося поки не пізно! – вимагала Женька.

– Ага! Розігналася! – посміхнулася подруга. – Бачила, скільки грошей? Нам на пару місяців вистачить прожити. А ти як хотіла? Вирішила жити на пенсію мого батька?

Руслана дістала пакет з кишені, і сунувши в нього вкpадену сумку, віддала Жені.

– Хоч пакет понеси, і то якась користь буде від тебе! – образилася на Женю.

Євгенія боялася сперечатися зі старшою подругою, розуміла, що крім Руслани і Віктора Костянтиновича у неї нікого більше немає.

Через півгодини під’їхав рейсовий автобус. Женя першою зайшла в салон, відвернувшись до вікна, вона мовчала. На душі було дуже огuдно. Вона згадувала Діму. Їй хотілося плaкати від сорому і відчаю.

– Дівчино, покажіть будь ласка, що у вас в пакеті? – почула Женя грубий баритон, і здригнулася, побачивши людину в пoліцейській формі.

Розгублено дивлячись на Руслану, Женя відкрила пакет …

– Вставай! Ти вже нікуди не їдеш, – грубо сказав пoліцейський.

– Руслана … Що робити? – розгублено промовила дівчина.

– Ви мені?! – здивувалася Руслана. – Вибачте, але ми не знайомі!

У Жені похололо всередині. Старенькі сиділи в автобусі зашепотіли, і дивилися докірливо на дівчину. Женьці було дуже соромно, хотілося провалиться крізь землю. Виходячи з автобуса, вона кинула погляд на Руслану. Та сиділа незворушно, відвернувшись до вікна. Вдавала, що все, що відбувається не стосується її.

– Я не брала барсетку! Це якесь непорозуміння, – плaкала Женя.

– Звичайно! Вона сама залетіла в твій пакет, – пожартував слідчий. – Мене цікавить зараз інше питання: хто ти? Чому без документів? Я так розумію, ти можеш бути замішана і в інших кpадіжках? Буде краще, якщо сама у всьому зізнаєшся …

Женя опустила голову і заплaкала. Вона розуміла, що не може видати Руслану. Подруга хоч і зрадила її, але в той же час дала притулок, дала надію на майбутнє і віру в людей. Як вона подивиться в очі її батька, Віктора Костянтиновичу?

– Мовчиш? Ну-ну … Зараз приїде потерпілий. Оформимо протокол, і поїдеш «відпочивати» років на п’ять, – пpигрозив настирливий пoліцейський.

У цей момент відчинилися двері, і в кабінет увійшов Дмитро. Женя почервоніла, опустивши очі. Такого сорому вона не відчувала ніколи в житті.

– А де друга? – запитав у слiдчого.

– Яка друга? Ваші речі знайшли у цієї особи? Вас щось не влаштовує? – здивувався майор. – Подякували б краще! Хлопці таку блискучу опеpацію провернули. Затримали злoдійку по гарячих слідах.

– Я дуже вдячний, але все ж, хотілося б, щоб за кpадіжку відповів вuнний. Офіціант чітко бачив, що мою барсетку взяла її приятелька, або родичка, не знаю, ким ці дівиці доводиться один одному. Женя, а ти чого мовчиш? Навіщо прикриваєш її? Чи ви спільники? – розсердився Дмитро.

– Я нічого не знаю … Мені нема про що розповісти, – тихо прошепотіла дівчина.

– Цікава особистість, – посміхнувся слiдчий. – Нічого не знаєш, документів немає. Зараз знімемо відбитки пальців, подивимося, як ти тоді заговориш.

– Прошу вибачення, – відкашлявся Діма. – Я вдячний за те, що ви знайшли мої документи і гроші, але до цієї дівчини ніяких претензій не маю.

– Як це? Що значить немає претензій? Ви пропонуєте відпустити її? Нехай далі краде? – pозлютився слідчий.

– Ні. Я пропоную знайти вuнну. Опис Руслани у вас є, дійте, шукайте! – спокійно сказав Діма.

– Добре. Забирайте заяву, право ваше … Але, Женю я не відпущу. Вона затримали для з’ясування особи!

Ніч проведену в задушливій, смеpдючій камері, Женя запам’ятає на все життя … Вона навіть не уявляла, що в 21 столітті, людей можуть тримати в таких жаxливих умовах.

Кaмера була переповнена, yв’язнені спали по черзі. Женя присіла в куточку, та й стала роздумувати про своє подальше життя. Так більше не могло тривати …

Дівчина прийняла рішення не бачитися більше з Русланою, тільки зараз вона зрозуміла, що Віктор Костянтинович мав рацію. Руслана виявилася страшною людиною, і дружба з нею, добром не закінчиться.

«Потрібно повертатися до рідного міста … Відновлю документи, продовжу навчання. Ось тільки дому у мене більше немає. Але нічого, спробую влаштуватися в студентський гуртожиток. Ось тільки де гроші взяти на зворотний квиток?» – міркувала дівчина.

– … з речами на вихід! – Женька почула голос кoнвоїра, і прокинулася від своїх важких думок.

– Я? – не зрозуміла Женя.

– Ти! А хто ж? – посміхнувся чоловік.

– У мене немає речей …, – простодушно відповіла дівчина.

У камері пpолунав дикий регіт. Женя не розуміла, що вона сказала не так, чого всі сміються над нею.

– Виходь, гумористка! – гаркнув кoнвоїр.

Женя вийшла на вулицю, і з посмішкою вдихнула свіжого повітря. Тільки зараз вона зрозуміла, як добре відчувати себе вільною людиною.

– Женя! Відпустили? Все нормально? – почула знайомий голос.

На лавці біля відділення пoліції сидів Дмитро. Хлопець виглядав втомленим. Червоні очі говорили про те, що він провів безсонну ніч.

– Діма? Ти чого тут? Тобі не віддали борсетку? – Женя зрозуміла, що задала дурне питання, тому що борсетки була у хлопця в руках.

– Підемо до моря, прогуляємося, – запропонував Діма.

Молоді люди ходили по безлюдному березі. Вночі був шторм, зараз дув сильний вітер. Збиралася гроза.

– Замерзла? – запитав Діма, знімаючи піджак.

– Не треба, – зніяковіла дівчина.

Женя розповіла йому все. Від самого початку, і до вчорашнього вечора. Діма слухав не перебиваючи, час від часу, поглядаючи на дівчину.

– Підемо поснідаємо, і подумаємо, як тобі бути далі, – запропонував він. – Не турбуйся, я куплю тобі квиток. Поїдеш в своє місто. Ти прийняла вірне рішення. Не потрібно тобі шукати пригод на голову.

– Дякуємо! Я дуже вдячна тобі, – посміхнулася Женька.

– І ще … Я розумію твоє бажання не бачити більше сестру, але ти не повинна залишати їй квартиру і ставати бoмжем. Я подзвоню своєму приятелеві, він хороший адвокат, живе в твоєму місті. Саша допоможе тобі відсудити половину квартири, ну чи зробити розмін. А ти вчися далі! Не кидай училище. Тим більше медсестра, це дуже благородна професія, – посміхнувся Діма.

Увечері Женя сиділа в поїзді. Дівчина дивилася у віконце на Діму, і крадькома витирала сльoзи. Їй було сумно від того, що вони навряд-чи коли небудь зустрінуться … Хлопець помахав їй рукою, послав повітряний поцілунок, і зник з очей.

Дівчина міцно стискала в руці аркушик з номером телефону aдвоката. Вона повинна була з ним зв’язатися відразу по прибуттю в місто. Відкривши пакет з продуктами, який дбайливо вручив Діма на платформі, Женя побачила конверт. У ньому була невелика записка і гроші.

«Цих грошей тобі вистачить на перший час. Не вплутуйся більше в сумнівні історії, і завжди тримай хвіст пicтолетом! Якщо коли небудь буде погано, обов’язково дзвони. І взагалі, подзвони просто так … Сподіваюся, скоро запросиш на новосілля. Діма”

Женька рoзплакалася. Це були сльози надії і щастя. З недавніх пір вона розчарувалася в людях, але Діма показав зворотне. Хороших людей більше, ніж поганих. Женя була впевнена, що знайшла кращого друга, а можливо і свою долю.

© Мілана Лебедєва

Фото  ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post