Людмила закохалася в Олександра ще в університеті. Хлопець був найкращим на потоці, він був високим, красивим, струнким, з забезпеченої сім’ї, тому Людмила вирішила, що єдиний спосіб вийти за нього заміж – це народити від нього дитину.
Дівчина таки досягла бажаного, і коли вона повідомила Андрію, що чекає дитину, той думав уникнути відповідальності, але батько Андрія чітко і категорично йому заявив:
– Чоловік завжди повинен відповідати за свої вчинки. Я буду допомагати вам грошима. А ти одружуйся тепер, адже дитина – це серйозно.
Людмила і Андрій одружилися. Людмила була шалено щаслива: ще б пак – адже вона змогла так вдало вийти заміж.
Але через місяць після весілля Андрій їй зробив просто неймовірну пропозицію. Він запропонував їй відмовитися від дитини і виїхати куди-небудь далеко. В якусь далеку країну. Андрій сказав, що у нього є гроші, вони там бізнесом займуться, і будуть жити просто чудово.
Спочатку Людмила категорично відмовилася від цієї пропозиції. Вона не хотіла відмовлятися від дитини. Але Андрій зміг її переконати в тому, що все буде добре. Він довго умовляв Людмилу. І вона нарешті погодилася. Адже вона дуже любила Андрія і дуже боялася його втратити.
У належний час на світ з’явилися двоє дітей – Людмила народила двійню. Людмила і Андрій відмовилися від своїх дітей і поїхали в Америку. Там їм вдалося відкрити невеликий бізнес, і вони почали жити для себе.
Так пройшло цілих двадцять років. А потім до них дійшла звістка – не стало батьків Андрія. Андрій і Людмила зібрали свої речі і поїхали на батьківщину. А як же по іншому? Адже треба було отримати спадщину. А вона було немаленькою: батько Андрія був дуже успішним бізнесменом.
Але коли вони повернулися додому, то їх там чекав сюрприз. Дуже неприємний і несподіваний. Виявляється, батько Андрія все своє майно залишив дітям Андрія і Людмили.
Виявляється, після того як Людмила і Андрій відмовилися від своїх рідних дітей, їх усиновили батьки Андрія. Вони їх і виростили. Батько написав Андрію лист:
«Якщо ти читаєш цей лист, значить, мене вже немає в живих. Мені дуже соромно і прикро за те, що я не зміг виховати тебе справжнім чоловіком: ти так і не навчився відповідати за свої вчинки. Як можна було кинути своїх дітей? Ми усиновили їх і виростили. Марина і Денис – виросли чудовими людьми. Вони принесли нам з твоєю мамою багато радості.
Все, що я заробив за своє життя, дістанеться Денису і Марині. Ти від мене не отримаєш ні копійки. Навіть не пробуй подавати в суд: заповіт складено правильно, не підкопаєшся. Так, що суд ти точно програєш. Мені так соромно, ми з мамою виростили такого сина, який зміг відмовитися від своїх дітей і виїхати жити в чужу країну без них. Ти просто зганьбив нас».
Після того як Андрій прочитав лист, Денис сказав, щоб батько негайно покинув їх будинок.
– Дідусь нас всьому навчив. Ми з сестрою продовжимо його справу. А ви з матір’ю нам не потрібні. Також, як ми були вам не потрібні багато років назад. Іди. Ми більше не хочемо тебе бачити. Ніколи! – сказав Денис.
Андрій подав до суду, але програв його: батько не збрехав: заповіт був складений правильно і визнати його недійсним не вийшло.
Андрій організував свою фірму. Вона почала приносити невеликий прибуток. Людмила знайшла собі іншого чоловіка і пішла жити до нього. А Андрій залишився один. Навіть фірма і гроші його тепер не радують. Адже він втратив найважливіше в житті: свою дружину і своїх дітей. Тепер уже назавжди.
Ось так помилка молодості дала про себе знати через багато років.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
