fbpx
Breaking News
Син пpивіз наpечену з-за кoрдону. Даня пoвідомив про те, що вони з Анікою пpиїдуть до мене в гoсті. Щось на кштaлт знайомства з наpеченою. Я зpаділа, пoкликала сестpу рідну з донькою. Ми весь день біля плити стoяли. Салатики наpізали, Нaполеон спeкли. Живeмо ми скpомно, але чим бaгаті, тим і pаді. Увeчері дзвiнок у двeрі. Пpиїхали, я бyла в шoці
На ювiлеї мами зібpалося багато гoстей. Володя виpішив, що це найкpащий чaс зpобити коxаній пpопозицію. Коли він дiстав коpобочку з кaблучкою і стaв на одне кoліно, дівчина oшелешила його своєю вiдповіддю. – Ти його згaньбила, – зaявила мама Володі
Я нe спiлкуюся з pідною сестpою 10 рoків. Моя дoчка якось зaпитала мене: «Мамо, а чoму ви посвaрилися?». Мені не бyло чого їй скaзати, ми не сваpилися! Зaвжди допoмагали їй – рoбили pемонт, кyпували меблі, брaли з собою на природу її та сина. І ось 10 років тому, моя молодша сестра кuнула в нашу поштову скриньку лuст
У веpесні вони одpужилися. Петро любuв поpядок – стeжив навіть, як Марія вимuвала пoсуд і вuтирала пuл. Пoдруги Марії так і скaзали – у нас ствoрюється вpаження, що ви не одpужуватися, а pозлучатися збиpаєтеся
«А те, що я дбaв про всіх, зaбезпечував та й тепер вuсилаю мало не увесь заpобіток, ніxто не цiнує».  Степан увeсь час бyв на заpобітках, а потім зpозумів, що вдoма його ніxто не чeкає. Дмитро теж тяжкo зaдумався
Україна
Особисте: кумир став моїм першим…

Уже кiлька днiв Лiза зi мною не спiлкується. Ображається, плаче пiд пiснi свого кумира. У кiмнатi донечки всi стiни завiшанi його плакатами. Колись i я так само плакала вiд пiсень зiрки 90-х…

Теж жодного концерту старалася не пропустити, у рiзнi мiста за ним їздила. Електричками, попутними машинами. Ставала ближче до сцени, щоб вiн на мене хоча б поглянув. А одного разу навiть забiгла до нього за кулiси попросити автограф. А вiн взяв мене за руку i просто сказав: “Пiшли зi мною… ”

Зараз моїй дочцi 12 рокiв. Коли я познайомилася зi своїм кумиром (не називатиму його справжнього iменi — воно i сьогоднi доволi гучне, нехай вiн буде Володимиром), менi було 16. I вже чотири з них я мрiяла про зустрiч iз ним. Пригадую, як потрапила на його виступ перший раз — це було щось схоже на казку. Володимир уперше був так близько. Не в екранi телевiзора, а тут, за якихось кiлька метрiв вiд мене! Це не сон, не сон!

Чоловiк моєї мрiї! Високий блондин iз голубими очима. Господи, як же йому личили цi окуляри! Я навiть собi такi купила, аби бути подiбною до нього… Усi свої кишеньковi грошi витрачала не на
смаколики, а на касети, наклейки та календарi з його зображенням. Пригадую, навiть одного разу купила листiвку з його автографом. Носила її у своєму гаманцi i мрiяла про те, що замiсть незнайомого адресата на iм’я Оленка вiн колись напише моє iм’я.

Незабаром це сталося. Я рахувала всi концерти, на якi потрапляла. Додому приходила заплакана i дуже щаслива. Кiлька днiв пiсля концерту не могла прийти до тями. Не їла нiчого, уроки прогулювала. Я заплющувала очi i знову бачила його — високого, мужнього i такого генiального! У стильнiй шкiрянцi, з мiкрофоном у руках. Та я б погодилася померти наступного ранку за одну нiч iз ним! Але я й не мрiяла тодi, що така нiч настане.

…Адмiнiстратор принiс у номер пляшку вина, сигарети i коробку цукерок. Ми пили спиртне, вiн щось розповiдав менi про свої пiснi, жартував. Зз кожним ковтком вина ставав якимось iншим, я не могла зрозумiти яким. Аж раптом нахилився i став пристрасно цiлувати мене.

Його руки опускалися нижче i нижче. Спочатку вiн зняв iз мене футболку, а потiм став скидати свої штани. Я зрозумiла, що зараз станеться це. “Ти з презервативом любиш чи без?” — запитав сухо i дiловито. Я мовчала. I навiть не встигла сказати, що незаймана.

Коли все закiнчилося, вийшов на балкон, закурив. Я не могла збагнути, в чому рiч. Загорнувшись у ковдру, вибiгла до нього, поцiлувала у спину i промовила: “Вибач, ти.. ви… у мене перший. Ви… ти… тiльки скажiть, щось було не так?” Володимир мовчки докурив сигарету, поглянув на мене: “Ти про що?” Я мовчала. “Тобi
додому час”, — промовив вiн. “Я сказала батькам, що ночую в подруги, — збрехала я. — Можна менi переночувати тут? Будь ласка…” Вiн якось зам’явся, а потiм байдуже кинув: “Та спи вже тут, якi проблеми. До речi, як тебе звуть?” “Люба”, — я ледве змогла вимовити своє iм’я. Мене трясло, i я не могла втамувати тремтiння.

Читайте також: ВІН ЗРАДИВ МЕНЕ ЗI… СВЕКРУХОЮ

Коли я вийшла з душу, його вже не було. На годиннику третя ночi, але я не хвилювалася про те, що скаже мама, а лише думала, куди зник Володимир. Вийшла в коридор i в сусiднiй кiмнатi почула якiсь голоси, смiх. Я зрозумiла, що вiн там iз якимись жiнками. Постукала, менi вiдчинив якийсь хлопець. Володимира я побачила у крiслi бiля вiкна. Якась жiнка сидiла в нього на колiнах, iнша примостилася на поручнi крiсла i цiлувала його в шию. Володимир, побачивши мене, помахом руки запросив до кiмнати. “Це моя  Любов, — засмiявся вiн. — Гарне iм’я, еге ж? Заходь, чого стала на порозi? Налий дiвчинi вина, Iгорчику!” Одна з жiнок усмiхнулась i промовила: “Такої Любовi в тебе ще не було! На шмаркатих потягнуло? Чого б це?”

Ми посидiли з його “сестричками” кiлька хвилин, i Володимир повiв до свого номера. Точнiше, це я його, мабуть, повела, бо вiн ледве тримався на ногах.

Вiн, не роздягаючись, впав на лiжко поверх ковдри i вiдразу ж захропiв. А я ледь стримувала сльози. Як же так, ну як?! Я ж так люблю цього чоловiка. Нiкого, крiм нього. I от тепер, коли мiж нами вiдбулося таке… Як вiн може просто лежати i спати? Я ж iще тут! А що буде завтра? Як я житиму без нього? Любить вiн мене чи нi? Мабуть, ще нi, але ж полюбить, коли познайомиться зi мною ближче. Вiн мусить розумiти, що я не просто якась там чергова дiвка в його життi. Я люблю його, по-справжньому люблю.

Я притулилася до його спини. Вiн рiзко вiдштовхнув мене. Не знаю, чи довго, але я дивилася на його спину i тихенько плакала. А виплакавшись, заснула, коли надворi вже свiтало.

Вранцi я прокинулася сама. Швидко одягнулась i побiгла до номера навпроти. Дверi не були зачиненi. Мiй Володимир лежав у лiжку в обiймах iз тiєю самою бiлявкою, яку я бачила вчора. За мить з ванної кiмнати вийшла iнша дiвчина. “Що, закiнчилася любов? — промовила з усмiшкою чорненька. — Не хочу розбивати твоє серце, але зiркове життя таке розпусне. Ти не перша його Любов i не остання!” I вона гидко посмiхнулася при цих словах.

Я розплакалась i побiгла додому. Не чула, що кричала менi мама. Я не слухала її, а лише плакала i зривала його плакати зi стiн. I вiд цього менi ставало легше…

А через кiлька тижнiв, коли побачила його по телевiзору, — мене раптом знудило. Ось так, нi з того нi з сього. Мама, побачивши, як я побiлiла, насторожилася. Зранку менi знову було зле. I наступного ранку також. Мама зателефонувала до знайомого гiнеколога. Знаєте, що таке аборт у 16 рокiв? Не дай вам Боже цього знати…

“Хто вiн?” — запитала мама, взявши мене за руку, коли ми в таксi поверталися з лiкарнi додому. Ну хiба ж я могла сказати їй правду? Обманула. Розповiла, що переспала з хлопцем з паралельного класу. Iм’я назвати вiдмовилася. Мама не повiрила б, якби я сказала правду.

Не повiрить i Лiза. I не зрозумiє, чому я проти її захоплення молодим спiваком, чому не вiдпускаю на концерти в iнше  мiсто — iншi ж дiвчата їздять! Я боюся за доньку. Розумiю, що мiй  випадок не такий уже й типовий, але раптом i вона пiде за кулiси просити автограф…

Я i сьогоднi iнодi бачу на екранi свого першого чоловiка. Вiн постарiв, але не полисiв, не розповнiв i загалом має чудовий вигляд. Але я стараюся швидко перемикнути канал, щоб не дивитися на нього. Боюся, що мене знову знудить…

Джерело.

Related Post