Україна
18 січня – “Голодна кутя” або Другий Свят-вечір

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір.

Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують.

Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря.

На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

Після святкової вечері повинні «прогнати» кутю — на вулиці б’ючи палицею в причільний кут, примовляють щось на зразок:

Утікай, кутя, з покуття,

Узвар, іди на базар,

Паляниці, залишайтесь на полиці,

«Дідух» — на теплий дух,

Щоб кинути кожух.

Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тільки попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців».

Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на «теплий дух». Це — символічне палення зими, щоб «покинути кожух» — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город — «щоб огірки родили».

В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — «безсмертником» або сухими васильками — «щоб Бог милував від злої напасти».

На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили».

Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.

У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.

Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим».

Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той умре.

Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — «щоб добре плодилися».
Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — «вечірня вода» — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона «зглидлива на всяке лихо».

Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — «щоб кури неслися». В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: «Твої кури, мої яйця», кури не будуть нестися.

В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття.

Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:
«Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!»

Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір.

Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»

В цей вечір виконуть усі ті обряди, що й на «багату кутю» — кличуть морозу, чорні бурі, сірого вовка; але все це вже не так урочисто як на Свят-Вечір.

Коли «кутю проженуть», батько присмалює дітям чуби — «щоб вовка не боялися!» Згадаймо приповідку: «Не бачив ти ще смаленого вовка!» Ця приповідка стоїть у зв’язку з обрядом «смалити чуби» в цей вечір. «То так, як смалений вовк, тоді діти не будуть боятися».

Веселих свят!

Читайте також: В ОПОЛОНКУ НА ВОДОХРЕЩА: ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПІРНАЄ З ДІТЬМИ

Джерело

Related Post

facebook