Так якось вийшло, що з моїм рідним татом моя мама розлучилася ще коли мені було лише 7 років, я тоді була дитиною. Він просто пішов від неї до іншої жінки, пішов з нашого життя на завжди, і більше ніколи в моєму житті не з’являвся, на жаль, тільки перераховував якісь копійчані аліменти, які аж ніяк не покращували наше з мамою життя.

І батькові батьки, мої дідусь з бабусею, теж різко перестали з нами спілкуватися, не зрозуміло чому, адже це було справжньою несподіванкою для мама і для мене.

Ось була у тебе рідна бабуся, яка приїжджала в гості до нас, ми до неї їздили на дачу пару раз, вона мені книжку читала, подарунки дарувала на день народження гарні. Все-таки я вже в такому віці була, що вже розуміла трохи і багато пам’ятаю з тих часів. А потім – немає бабусі, наче й не було її ніколи. І ні дзвінка, ні листа, ні листівочки від неї я не отримувала за всі ці довгі роки жодного разу.

Щиро кажучи, я тоді не дуже переймалася цим, дитиною відчувала себе щасливою, просто лише зараз розумію, як мамі було нелегко тоді самій. Незрозуміло – як так можна. Але у моєї мами, на щастя, була велика та дружна сім’я, бабусі, тітоньки, племінники, так що чого-чого, а спілкування з родичами у нас було достатньо, нам усі намагалися допомогти хто чим міг, тому особливо важко нам тоді не було, рідні люди весь час були поряд з нами. Нас наші рідні люди тоді дуже підтримали усі.

Потім моя мама вийшла заміж вдруге, її чоловік дуже добре, як не дивно, до мене ставився, виховував, як свою рідну донечку, ніколи не докоряв ні мамі, ні мені, був досить спокійною і уважною людиною. Від нього завжди віяло теплом і справжнім чоловічим добрим характером. Мамин другий чоловік став для нас справжньою опорою та підтримкою, на яку ми навіть не сподівалися тоді. Про бабу Ніну, матір мого справжнього батька я і не згадувала, адже вона сама пішла з мого життя після того, як мама розлучилася з татом, поки вона не подзвонила мені рік тому, минулої зими.

Вона сама, виявляється, про мене згадала. Слабким голосом повідомила, що у неї недобрі справи зовсім. Попросила, щоб я приїхала до неї, провідала її, вона скучила за мною. А я відразу від цього відмовилася, навіть чути все це мені було неприємно.

Сказала я своїй бабусі відразу прямо, що зла на неї не тримаю вже, роки минули, забулося все, але приїжджати не бачу сенсу до неї. Чужа для мене вона людина, зовсім якась чужа і далека, хоча, здавалося б, рідна бабуся.

Потім, через короткий час, бабусі не стало, але я не поїхала попрощатися з нею, навіть на думку таке мені не спадало. Мені люди говорили, що так не можна, бо вона моя бабуся, щоб там не сталося в минулому між батьками, рідна мені людина, мати мого батька, завдяки якому я живу на цьому світі.

Але я вважаю, що вчинили правильно, бо, якби у неї все було добре, вона б мені не зателефонувала ніколи, адже всі ці роки й знати мене не хотіла. Вона за ці роки жодного разу про мене не згадала. Тоді навіщо воно мені все це треба, якщо я їй не потрібна була все життя? Хіба я не правильно вчинила.

Фото ілюстративне.