Україна
Жaль, що вже ніколи не поділимо лiжко на двох

Згадую лише щасливі миті. Нещодавно я зустріла свою колишню подругу. Розпитували одна одну: як життя, чоловік, діти? Подруга гірко скривилася. Зі сльозами на очах вона виповідала сімейну дрaму. Мовляв, чоловіка, якого донедавна з дому не можна було витягнути, ніби підмінили, пише nday.

Влаштувався на роботу і тепер тільки й просиджує там з досвітку до вечора. Та ще й у вихідні чужі проблеми вирішує, замість того, аби щось по господарці допомогти.

Але найбoлючіше те, що чоловік не розуміє її справедливих дорiкань. Навпаки, мовляв, дружина лише й те робить, що шукає ложку дьогтю у бочці меду. І так не догода, і сяк.

Ну, хіба не гiрко, не образливо? Врешті, хай робить що хоче, вона дасть собі раду, – підсумувала подруга.

Читайте також: ОСОБИСТЕ: ЧОЛОВІК МЕНЕ ЦІЛУВАВ, А ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ЦІЛУЮСЯ З БРАТОМ

Десь поміж її словами, у паузах, я все одно відчула тихий жаль. За тим, що у суєті буднів рвyться теплі, щирі, довірливі ниточки сімейних стосунків.

Подумала про своє. Про те, що, починаючи з отаких, здавалося б дріб’язкових непорозумінь, колись розпався мій шлюб. Звісно, я не пропала у цьому світі. Маю добру роботу, майже дорослі діти. Але коли донька чи син зустрічаються з батьком, обговорюють з ним свої проблеми чи просто сміються, знаю: усе могло бути інакше.

Цю радість, коли одружувалися діти, народжувалися внуки, могли б ділити з чоловіком разом, на двох, а не кожен у своєму світі. Чи коли на душі, як мовиться, кішки шкребуть, я б могла не ховати наодинці сльози в подушку, а схилитися на його плече.

Ні, на подумайте, я не закликаю жінок терпіти n’янки чи нaсuлля. Але в моїй сім’ї, як тепер і в родині подруги, цього не було. Хтось недарма сказав: ніщо так не псує кохання, як побут. Але буденні справи – більша частина нашого життя. Треба, мабуть, просто вміти цінувати щоденні маленькі радощі.

Чомусь тепер, з плином розлуки, я забула ці, нікому не потрібні, образливі слова, бажання поступитися. Згадую лише щасливі миті. Коли чоловік у вихідні зранку порався по господарстві, аби я могла поспати довше. Брався за всю важчу роботу. Дбав, щоб нашим дітям забезпечити гарне майбутнє. Тішився, коли мені подобався його подарунок на іменини.

Згадую. І жaлію, що вже ніколи не поділимо подушку на двох. До речі, я так і не вийшла заміж удруге, хоч і траплялися залuцяльники. Серце так і не відповіло нікому взаємністю.

А тепер слухаю подругу. Що порадити? Та й чи почує вона у душевній образі мої слова? Врешті, кожен сам обирає долю. Шкода лише, що Бог інколи запізно посилає мудрості. А, може, ми самі запізно це усвідомлюємо?

Ольга М. Кременецький район.

Реклама

Related Post

facebook