Діаспора
З австрійцями не можуть відразу знайти спільну мову хіба що росіяни: українка про життя у Австрії

В Австрії кременчанка уже шість років, там поєднує навчання і працю, знайшла своє кохання.

Олена К. із Кременця подалася в Австрію не по престижний диплом, а по якісну освіту. Закінчивши два українські вузи, наша землячка продовжує здобувати знання в європейському вузі, до того ж обрала непопулярний серед українських студентів за кордоном складний напрямок — машинобудування. Нині Олені 31 рік, з них у вузах вона провела 12 років. В Австрії кременчанка уже шість років, там поєднує навчання і працю, знайшла своє кохання. Про плюси та мінуси віденської освіти, про особливості життя в європейській країні та про плани на майбутнє Олена розповіла читачам nova.te.ua.

Діти українських олігархів не їдуть вивчати машинобудування…

В Олени завжди була мрія — навчатися за кордоном. Навіть маючи два дипломи — Харківської академії залізничного транспорту та Національного університету водного господарства та природокористування, працюючи за спеціальністю, вона одного дня спакувала валізи і поїхала до Європи.

Реклама

— До США мені не відкрили візу, зате до Європи дали довготривалу, тому поїхала до друзів в Австрію. Про вуз відразу не могла навіть іти мова, адже я не знала німецької. Щоб заробляти на себе, влаштувалася нянею у сім’ю мільярдера, але ледве витримала там три тижні: дитина була психічно неврівноважена — розбила мені голову, вередувала… — згадує Олена К. важкі перші кроки на чужині. — Рік навчалася на мовних курсах, а після того вступила до Віденського технічного університету, де, окрім мене, є ще кілька українців. Більшість абітурієнтів з України обирають гуманітарні вузи, бо там легше навчатися. Діти українських олігархів не їдуть за кордон вивчати фізику, машинобудування, механіку… Щоб подати документи до австрійського вузу, потрібна була довідка з українського вузу про те, що я готова навчатися за певним напрямком, проте зразка такого документа в Австрії не надавали. Я зверталась за довідкою до трьох українських вузів, у двох з яких навчалася, і тільки в НУВГП пішли мені назустріч — без жодної офіційної чи неофіційної плати видали таке направлення. Але час затягувався, і я ще раз навідалася до декана, мені пощастило — зарахували без довідки. Однак відсутність такого документа створює чимало проблем українським абітурієнтам.

Автомобіль Bugatti Veyron професор Фердинанд Пієх привіз з Німеччини, аби представити студентам Відня.

Поскаржилася декану на… порушення прав студентів

— Напрямок машинобудування дуже цікавий, проте за час навчання у вузі я помітила різке зниження якості викладання. Чимало австрійських викладачів побували в США, перейняли їх модель навчання, де в основі лежить самоосвіта студента, але це, як показує практика, не завжди виправдовує себе, — продовжує розповідь кременчанка.

— Мені імпонує можливість обирати викладача та дисципліну, подобаються навчальні екскурсії на підприємства. Проте загалом там до вузу можна не ходити, все вивчаю самотужки, роль викладача — лише перевіряти рівень знань. Але ж деякі технічні теми потребують ґрунтовних пояснень. До того ж викладачі навіть не надають необхідного навчального матеріалу, як, скажімо, каталогу завдань із механіки, не дозволяють сфотографувати свою контрольну роботу, що передбачено статутом вузу. У результаті механіку за першим разом не склали 97% (!) студентів нашого курсу. В Україні складні іспити «вирішують» хабарами, там такого нема, але «по знайомству» можна все «владнати». В Австрії нині вища освіта спрямована на додаткові приватні платні курси. Якби в Україні професор так відверто «валив» студентів, його прогнали б з вузу, а європейські студенти пасивні, оскільки мало знаються між собою, спілкуються лише через інтернет.

Мене обурило, що викладачі не дотримуються правил вузу, тому якось пішла до декана. Він обіцяв порушити це питання на засіданні факультету. Якщо кілька років тому практику в вузі вів професор, то нині — студенти або випускники, бо їм не треба багато платити — прорахована політика вузу.

Українським студентам радила б вступати до даного вузу тільки на магістратуру, інакше навчальний процес триватиме дуже довго — до десяти і більше років. Австрійці теж шоковані занепадом освіти в країні, але, гадаю, це глобальне явище. Помилково думати, що перетнувши кордон, молода людина обов’язково здобуде якісну освіту. В Україні можна також отримати хороші знання, хоча закордон розкриває горизонти. Але це мої враження, можливо, студенти-гуманітарії Відня мають іншу думку щодо цього. У кожного свій досвід…

«Студентка технічного вузу?!» — не ймуть віри поляки

У вихідні Олена працює у торговельному центрі, щоб оплатити навчання у вузі та мати кошти на проживання в чужій країні. За семестр кременчанка платить 750 євро, у гуманітарному вузі ціна нижча — 350 євро за семестр. За студентський гуртожиток потрібно заплатити 350 євро за місяць, річна картка на проїзд у метро — 360 євро, місячна страховка — 56 євро.

— У Відні важко знайти роботу в галузі машинобудування, адже столиця непромислова, проте у регіонах країни такі спеціалісти затребувані, в інженерів високі зарплати, — каже Олена. — Українські студенти в Австрії працюють офіціантами, помічниками в магазинах. Щодо наших заробітчан, то вони отримують там близько тисячі євро. Утім, українським чоловікам важко знайти роботу, бо наїхало багато польських та угорських заробітчан. «Студентка технічного вузу?!» — не ймуть віри поляки, коли дізнаються, де я навчаюся. Для них це неприйнятне: як це так, що вони на чорній роботі, а українці хочуть вибитися в люди. Дорого у Відні коштує оренда квартири: якщо чотири роки тому за кімнату брали 250 євро на місяць, то нині — понад 300. Останнім часом подорожчали й продукти харчування, але відбувається це не так болісно, як в Україні. Одного місяця там на 20 центів зростає ціна на сир, через два місяці — на м’ясо, через три — на молоко, у результаті ціни зросли, а люди не помітили. Щодо цін, то хлібина там коштує 2 євро, 500 г ковбасного асорті — 3 євро, рибина форелі — 4 євро, пакет молока — 1 євро, 1,5 кг картоплі — 2 євро.

Австрійське кохання дівчини з Кременця…

Олену не все влаштовує в закордонному технічному вузі, і, як вона каже, хтозна, чи не перевелася б в інший, якби щоденні труднощі їй не допомагав долати австрійський товариш, однодумець Маркус. Ще до знайомства з українкою хлопець кілька разів відпочивав в українських Карпатах, а останніми роками разом з Оленою часто гостює в Кременці.

— Передусім нас поєднала технічна наука, — ділиться особистим Олена, — Маркус закінчив Віденський технічний університет, працює в галузі електротехніки, пише докторську працю, у нас із ним спільна жага до знань. Австрійки рідко обирають технічний фах, дуже мало з них обіймають високі посади, натомість українки не бояться братися за складні справи і доводити їх до кінця. Коли мене запитують, чи не важко мені спілкуватися з австрійцями, чи не виникають ментальні непорозуміння, кажу, що австрійці мені близькі і зрозумілі. З австрійцями не можуть відразу знайти спільну мову хіба що росіяни — їм важко вступати в соціальні стосунки з мешканцями ЄС, тому шукають тільки російськомовних друзів, але й вони через певний час адаптовуються.

Віденський бал.

Не знаю, як складеться у нас з Маркусом, але я наразі не планую змінювати громадянство, навіть якщо вийду заміж. Я — не австрійка і не хочу бути австрійкою. Усе, що роблю, спрямоване в Україну, а не з України. Планую повернутися колись на Батьківщину, мрію про власний бізнес, хотіла б ділитися досвідом з українцями. Як не прикро, але бачимо, що Порошенку і йому подібним Україна не потрібна, а нам — потрібна!

Читайте також: “ВИД НА ПРОЖИВАННЯ ЗА 15 ХВИЛИН” – ДОНЧАНКА ПРО ПЕРЕЇЗД В ГРУЗІЮ

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook