Україна
Вона вичiкувала, чи не помруть немовлята! Я вiдсудила близнюкiв у iталiйки

Менi можуть сказати: згоджуючись на сурогатне материнство, ти чудово знала, на що йдеш. Невже не розумiла, що будеш лише iнкубатором, а не мамою? Так, це правда. Але обставини склалися так, що я не могла вiддати сумнiвним синьйорам дiточок, яких виносила у своєму лонi. Нi за якi грошi!

“Це дуже благородна справа!”

У нашому мiстечку важко знайти високооплачувану роботу, а у нас з чоловiком пiдростає доня. Вона хоче мати обновки не гiршi, нiж у подружок. А ще ми мрiяли про своє житло. Одне слово, я почала шукати кращу роботу, анiж продавець на продуктовiй ятцi.

У мiсцевiй газетi натрапила на оголошення про високооплачувану роботи для жiнок. Зателефонувала на вказаний номер, вiдiзвався чоловiчий голос i запропонував зустрiтись у кафе й обговорити всi деталi. Повагавшись рохи – а чи не натрапила я на вербувальника до якогось борделю? – усе ж вирiшила пiти на зустрiч.

Чоловiк назвався працiвником столичної клiнiки штучного заплiднення. Повiдомив, що шукає молодих i здорових жiнок, щоб залучити до програми сурогатного материнства. Тодi я ще нiчого не знала про таку програму. А мiй спiврозмовник переконував мене, що все законно i легально.

“Це надзвичайно благородна справа! – казав вiн. – Адже ви можете ощасливити людей, яким не судилось природним шляхом народити собi дитину. Повiрте, у цивiлiзованому свiтi таке практикують давно, нiчого поганого в цьому немає. Просто Україна трохи вiдстала у питаннi сурогатного материнсва. Крiм того, “робота” ця добре оплачується, а конфiденцiйнiсть гарантується”.

Як саме оплачується ця робота – мало з’ясуватись згодом пiд час зустрiчi з донорами “батькiвського” матерiалу. А тим часом я мала заповнити анкету для участi у програмi сурогатного материнства. Мiй посередник також вiдправив мене на обстеження до столичної клiнiки.

Вирiшила нiчого наперед не розповiдати чоловiковi про свої плани. Ану ж не складеться? Поїхала до Києва. Обстеження показали, що я пiдходжу на роль сурогатної мами й менi вiдразу “пiдсадили” кiлька ембрiонiв. Але чомусь про зустрiч із людьми, для яких я мала протягом дев’яти мiсяцiв виношувати дитину, мови не йшло.

Я все питала: то де ж ця бездiтна пара, чиї ембрiони менi “пiдсадили”? Ми ж домовлялись про зустрiч, чому нiхто не приїздить? Нехай це не моє маля, але ж я маю знати, в якiй сiм’ї воно зростатиме, що за люди його
виховуватимуть. Я сподiвалась на поряднiсть медикiв. А як виявилось дарма, бо у цiй справi вони – звичайнi бiзнесмени. Не медичну етику чи iнтереси сторiн у такiй делiкатнiй справi їм було начхати.

Читайте також: ЯКБИ Я ТОДІ ЗУПИНИЛАСЬ! БРАТИКУ, РIДНЕНЬКИЙ, ПРОБАЧ. ЦЕ Я ТЕБЕ ВБИЛА…

“Де ж тi бiологiчнi батьки?”

За два тижнi я дiзналась про свою вагiтнiсть. Тут уже довелось вiдкриватись чоловiковi, розповiдати що й до чого. Реакцiя була прогнозованою, йому не сподобалась моя участь у цiй програмi. Утiм, дiватись уже не було куди. А ще душу грiла обiцянка пристойних заробiткiв – 10 тисяч доларiв за народження малюка. Крiм того, потенцiйнi батьки мали iще виплачувати менi по 200 доларiв щомiсяця для посиленого харчування на час вагiтностi.

Але час iшов, мiй живiт збiльшувався, а iталiйськi бiологiчнi батьки виношуваної мною дитини все не з’являлись. На мої постiйнi запитання, коли ж зможу глянути в очi своїм клiєнтам, пiдписати з ними договiр, мiй посередник пояснив, що замовниця дитини працює учителькою в iталiйськiй школi, а тому не може серед навчального року покинути учнiв i приїхати в Україну. Її чоловiк теж не приїде, бо важко хворiє. Отож я мала жити на свої грошi. Зате потiм, обiцяв посередник, замовники усе вiдшкодують.

Мене дуже насторожили цi слова. Жiнка постiйно зайнята, чоловiк – хворий. У якi ж руки та дитина потрапить, що з нею буде? Було моторошно, я не могла спати ночами. I дуже жалiла, що погодилась на таке.

Я зрозумiла – мене елементарно обманули шахраї котрi заробляють на сурогатних мамах. Отож, замiсть заробiткiв, у нас в родинi з’явились новi видатки. Бо ж тепер замiсть однiєї у нас буде троє дiток – ультразвукове дослiдження показало, що в мене народяться блинюта. Хлопчики!

Народжувала я не у столичнiй клiнiцi, як менi обiцяли на початку. У мене передчасно вiдiйшли води, i чоловiк вiдвiз мене до районного пологового будинку. Зробили кесарiв розтин, а дiти з’явились на свiт семимiсячними й важили усього пiвтора кiлограма кожен. За тиждень пiсля пологiв нас усiх перевели до обласної дитячої лiкарнi, бо тiльки там мали досвiд виходжування таких дiтей. Адже в обох виявили вроджену двосторонню пневмонiю…

Чи варто розповiдати, яким був для мене й мого чоловiка той мiсяць у лiкарнi? Звичайно, держава видiляє основнi кошти на медикаменти для новонароджених, але ж немовлятам iще стiльки всього потрiбно, коли вони лежать із мамою у лiкарнi.

Але навiть не про грошi кажу. Коли ти бачиш, як цi крихiтки борються за життя, коли плачеш i молишся, аби все було гаразд, твоє серце крається навпiл. Власне у цi хвилини я зрозумiла, що тi дiточки – мої. Немає у них
iншої мами. Якби була, то не сидiла б зараз за тисячi кiлометрiв вiд лiкарняної палати.

Читайте також: Я ВІДЧУВАЛА ДВІ МАЛЕНЬКІ ЛЮДИНИ! ВИ НАРОДИТЕ ДВОХ. АЛЕ ЖИТИМЕ ЛИШЕ ОДИН…

“Вона вичiкувала, чи не помруть немовлята”

Iталiйка з’явилась у дитячiй лiкарнi через пiвтора мiсяця. Її завiв до палати мiй горе-посередник i вiдразу з порога заявив, що я можу забиратись, бо тепер з малюками залишиться їхня справжня мама. I папери менi якiсь пiдсовує, мовляв, ми забули пiдписати вiдповiдний договiр.

А далi, що було далi… Згадувати неприємно. Вiд мене намагались вiдкупитись трьома тисячами євро, значно меншими грiшми, нiж обiцяли. Зате, як заявив посередник, розрахунок вiдразу на мiсцi, з рук в руки. Я
вiдмовилась. Сказала, що не вiддам їм дiток нi за три, нi за десять тисяч, нi за мiльйон. Вони – мої. Тодi вiн зчинив скандал. Кричав, що я – сурогатна мама i, згiдно з умовами контракту, не маю права бути бiля немовлят.

Iталiйка весь цей час була спокiйна. Здається, вона просто не розумiла, що вiдбувається. Зате мiй посередник дуже нервувався. Складалось враження, що йому цi немовлята потрiбнi бiльше, нiж бiологiчнiй матерi.

Напевно, ми б iще довго гиркались у палатi, але я сказала гостям, що, згiдно з українськими законами, бiологiчнi батьки мали б з’явитися бiля дiтей впродовж мiсяця. А тепер цей час сплив – тож до побачення! Ми з чоловiком вже зареєстрували хлопчикiв на себе. Тепер ми – їхнi батьки. I баста, синьйоро!

Те, що я почула у вiдповiдь, вразило мене до глибини душi. Виявляється, столичнi заплiднювачi чудово знали, що дiти народились дуже ослабленими.  Невiдомо, чи житимуть. Отож, допоки я недосипала ночей бiля лiжечок, iталiйська синьйора просто вичiкувала: виживуть малюки чи нi. То хто, скажiть, є справжньою мамою для тих дiточок? Я чи вона?

Iталiйка повернулась на батькiвщину, i ми вже думали, що ця iсторiя закiнчилась. Аж раптом нам надiйшла повiстка до нашого районного суду вiд представникiв iталiйської пари про визнання їхнього батькiвства i внесення вiдповiдних змiн до державної реєстрацiї актiв цивiльного стану.

“Не можна купувати дiтей, як у крамницi”

Суд тривав кiлька мiсяцiв. Чи треба казати, що за цей час наша iсторiя була на вустах усього мiстечка. Яка вже там обiцяна конфiденцiйнiсть…

У першiй iнстанцiї ми програли. Iталiйцi надали документи, що вони виплатили усi потрiбнi кошти клiнiцi. Натомiсть клiнiка не змогла пiдтвердити документально, що уклала зi мною договiр чи бодай виплатила
якусь копiйчину. I все ж суддя став на бiк бiологiчних батькiв. Ми з чоловiком найняли адвоката й подали на апеляцiю.

Боротися за наших хлопчакiв до кiнця. Навiть якщо рiшення буде не на нашу користь, втiшали себе, залишається ще Верховний Суд, а там i Європейський з прав людини. Ми налаштувалися на рiшучу й тривалу боротьбу. Але все вирiшилось досить несподiвано.

Читайте також: НЕ МАЮ СПОКОЮ НI ВДЕНЬ, НI ВНОЧI! Я ВИНОСИЛА ЧУЖИМ ЛЮДЯМ ДИТИНУ…

Я не повiрила своїм вухам, коли адвокат зачитав заяву своїх iталiйських клiєнтiв, i попросила повторити ще раз. Нi, не примарилось. Iталiйське подружжя, зваживши усi обставини, пiсля довгих роздумiв вирiшило
вiдмовитись вiд своїх прав на дiтей. Отож, нашi дiти залишились з нами! Господь Бог почув мої щирi молитви, всi мої муки й страждання не були даремними…

Здавалося б, мене надурили, залишили нi з чим. Нi, все навпаки. Я збагатiла на двох синiв – вони i є справжнiм скарбом.

Цей випадок став менi наукою – не вважаю я тепер сурогатне материнство благородною справою. Не може жiнка бути “iнкубатором”, бо однаково болить серце за дiтей, якi ти носиш. Хай там що кажуть про яйцеклiтини i донорство, дiти – не бiологiчний матерiал. Нормальна жiнка не може народити їх i забути. Виношенi пiд серцем – це вже твої дiтки. Ти ж вiдчуваєш, як вони рухаються у твоєму лонi, ти бачиш, як вони на свiт з’являються, маленькi i беззахиснi. Як їх вiддати?

Щось недобре є у тому, коли тобi “замовляють” дитинку, а потiм купують її, мов ляльку у крамницi.

Зараз я сиджу i дивлюсь, як мої малi бешкетники нарештi набавилися i поснули у своїх лiжечках. Артемко широко розкинув рученята й усмiхається увi снi. Сергiйко пiдклав кулачок пiд щiчку й смокче пальчика. Вони такi схожi мiж собою й такi рiзнi – мої коханi синочки.

Вони – сенс мого життя, моє сонце й небо. Першим слово “мама” вимовив Артемко: чiтко i якось дуже нiжно. А ось Сергiйко перше, що сказав було “дай!” А коли хлопцi в той самий день ступили перший крок, ми влаштували маленьке родинне свято. Я ще багато чого можу розказати про моїх синiв…

Джерело.

Related Post