fbpx

“Викладачі ставляться до студентів як до партнерів”: українка розповіла про життя та навчання у Німеччині

«У німецьких вишах немає «піраміди влади»: викладачі ставляться до студентів як до партнерів»

Але бюрократія страшна: щоб звернутися до викладача, потрібно написати йому офіційного листа у паперовій формі…

Божена Миколайчук вчиться і живе на дві країни та ще й працює помічником вихователя у підготовчій школі. Зі школи мріяла вчитися за кордоном. Дівчина одночасно подала документи у коледж в Гамбурзі (Німеччина) та до Львівського університету ім. Івана Франка на факультет журналістики. Вдало склала вступні іспити і там, і тут. Тепер — студентка двох навчальних закладів. Про особливості навчання у Німеччині та що німці говорять про Україну дівчина розповіла журналісту “ВЗ”.

— Як батьки поставились до твого бажання вчитися за кордоном?

— Батьки знали, що хочу вчитися за кордоном. Проте до останнього сподівались, що це лише юнацькі амбіції. Коли ж почала готуватися до вступу, зрозуміли, що не жартую. Хвилювалися. Мені тоді щойно виповнилось 17 років, я не мала поняття, що таке самостійний побут. Останні дні перед від’їздом тато лише запитував маму: «Як вона там буде? Зовсім сама…». Зараз у Німеччині закінчую коледж, який готує іноземців до навчання у тамтешніх університетах.

— Які складнощі виникали під час вступу?

— Завдання залежать від напряму, який обрав для себе студент, наприклад, технічний, економічний чи гуманітарний. Спільним для всіх є тест на підтвердження володіння мовою. Складнощі виникли не у вступних іспитах, а у формальній частині підготовки. Потрібно заповнювати, перекладати, завіряти, пересилати сотні формулярів і документів. І все у жорстких часових рамках. Через оці формальні дрібниці поїхала на навчання на півроку пізніше, ніж планувала. Хоча у підготовці документів допомагала фірма-посередник. Не вірте жодним «чарівникам», які обіцяють стовідсоткову гарантію безпроблемної подачі документів та отримання візи. Ні в консульстві, ні у закордонному навчальному закладі не вийде «порішати». Якщо виникне заминка з документами, жодна фірма вам не зарадить.

— Встигаєш вчитися у двох країнах одночасно?

— Провчившись півроку на факультеті журналістики, зрозуміла, що не хочу покидати рідний університет. Гризу граніт науки дистанційно. Приїжджаю на екзамени. В Німеччині є можливість підлаштовувати свій графік навчання під поїздки додому.

— Зараз ти знову «на роздоріжжі». Після закінчення коледжу доведеться обирати майбутню професію…

— Підходжу до цього вибору набагато свідоміше, ніж в 11-му класі. Ухвалюю рішення повністю самостійно. В Україні робити вибір, який може визначити все твоє життя, доводиться, на жаль, надто рано. Більшість школярів не готові до такого серйозного рішення, зазвичай його за них приймають батьки. У Німеччині діти на два роки дов­ше навчаються в школі, а після її закінчення не рвуться одразу до університетів. Беруть участь у різноманітних практиках і соціальних програмах, аби визначитись з майбутньою професією, й після цього за рік-два-три вступають до ВНЗ. Проте я не шкодую, що зробила свій вибір на користь факультету журналістики ЛНУ, – відчувала, що йду за покликанням.

Після коледжу планую рухатися у гуманітарному напрямі. Документи подам на кілька факультетів. Планую залишитися в Німеччині. Але хочеться мати змогу практикувати майбутню професію і тут, і там.

— Які труднощі виникали у навчанні в Німеччині?

– Мовний бар’єр, хоча й вчила німецьку з 1-го класу. Але одна річ розповідати на шкільному уроці, як провела вихідні, інша — аналізувати наукові тексти й дебатувати на соціально-політичні теми. Щоб здолати мовний бар’єр, знадобилось півроку. Крім цього, важко було звикнути поєднувати навчання з іншими побутовими обов’язками, чого за мене вже ніхто не зробить.

— Чим відрізняється навчання у Німеччині та в Украї­ні?

— Перше, що впадає у вічі, надзвичайна організованість. Викладачі ніколи не запізнюються на лекції, про зміни у розкладі студентів заздалегідь повідомляють і обґрунтовують це. Навчальна програма розкладена «по поличках». Зручно організоване онлайн-навчання. Є доступ до матеріалів останніх лекцій на випадок, якщо ти щось пропустив, завжди актуа­льний розклад тренінгів, культурних подій, інших заходів у межах ВНЗ.

Незвичні стосунки між викладачами та студентами. У Німеччині немає «піраміди влади», викладачі ставляться до студентів як до партнерів. Ніхто тебе не контролюватиме. Вища освіта – справа добровільна: не хочеш ходити на лекції — не ходи, але якщо незадовільно здаси «кляузури» (аналог української сесії), доведеться повторювати цілий семестр. Власний навчальний графік студент організовує самостійно. Це зручно, особливо для тих, хто, як я, живе «на дві країни» або підпрацьовує.

— Складно було знайти житло для студентки?

— Винаймаю маленьку квартиру за 400 євро на місяць. Це третє моє житло за рік. З пошуком житла у Німеччині важко. Після десятків невдалих спроб впала у відчай. У коледжі навіть пропонували попросити притулку в таборі біженців або при якомусь із католицьких храмів. Та врешті-решт знайшла місце у студентському гуртожитку сусіднього з Гамбургом містечка. Але на навчання добиралась 1,5 години.

Після того, як знайшла роботу, мені вдалося зняти однокімнатне помешкання недалеко від центру. Місце в гуртожитку отримати вкрай важко, мусиш чекати, поки звільниться кімната. Можна рік чекати…

– Де працюєш?

— У підготовчій школі. Платять 9,50 євро за годину. Після довгих пошуків прикріпила оголошення, що шукаю роботу няні, на одному зі сайтів. І на другий день мені написали з цієї школи та запропонували пройти співбесіду. У Німеччині платять погодинно, мінімальна зарплатня — 8,50 євро на годину.

— Скільки коштує навчання у коледжі?

— Раз на півроку студентові потрібно робити семестровий внесок, який зазвичай становить від 200 до 400 євро. У внесок входить проїзний квиток на всі види транспорту, а також технічні матеріали, якими забезпечує навчальний заклад. Є стипендійні програми для студентів із високою успішністю, студентів із малозабезпечених сімей, соціально активних студентів.

— Проживання і харчування, напевно, дорогі?

– Студент, який живе в одному із гамбурзьких гуртожитків, платить за оренду близько 250−400 євро на місяць. На харчування витрачаю близько 150 євро на місяць. В університетському містечку є п’ять їдалень, де ціни нижчі, ніж у звичайному кафе. Тут великий вибір, є навіть відділення для вегетаріанців. Якщо ж закуповуватись у супермаркетах і готувати самій, то за тижневий запас продуктів заплачу 30−50 євро.

Перед початком навчання треба показати довідку про наявність певної суми на банківському рахунку, яка покриває прожитковий мінімум на рік. Ця довідка може бути замінена документом про отримання стипендіі?, наданням банківськоі? гарантіі?.

— Що вразило у побуті німців?

— Бюрократія. Щоб звернутися до викладача, роботодавця чи орендаря з якимось питанням, потрібно написати йому офіційного листа у паперовій формі та відправити на вказану в договорі адресу. Якщо виникає будь-яка повсякденна проблема – «Заповніть, будь ласка, формуляр, ми зв’яжемось з вами».

— Як до тебе ставляться викладачі?

— Як до усіх інших студентів. Зрештою, усі мої однокурсники також іноземці. Викладацький склад і персонал коледжу доброзичливий до іноземців. Тут є і безплатні юридичні консультації, і психологічна підтримка, й багато інших заходів для інтеграції студентів з усіх куточків світу. Викладачі намагаю­ться допомогти «освої­тись»: дають поради, приділяють особистий час, якщо у студента є якісь проблеми чи питання.

В університетах на лекціях сидять по 300 осіб, лектори студентів «в обличчя» не знають. Щоб звернутися до викладача з питанням, потрібно заздалегідь домовитись про зустріч у ме­жах його годин прийому студентів, надіславши перед тим електрон­ного листа.

– Що говорять про Україну. Знають про наші проблеми?

– Рідко чую, щоб хтось говорив про Україну та її політичну ситуацію. В Німеччині обговорюють ті проблеми, які її безпосередньо стосуються. Говорять про біженців, бояться терактів. Німці знають про українсько-російський конфлікт, проте не дуже заглиблюються у це питання. Викладачі політології або історії, пояснюючи конфлікт між Росією та Украї­ною, залишаються при цьому нейтральними.

Читайте також: «ЦЕ НЕПРАВДА, ЩО НАМ НЕ МОЖНА ВАГІТНІТИ»: РОЗПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОЇ СТЮАРДЕСИ В ЕМІРАТАХ

You cannot copy content of this page