Кримінал
Троє львів’ян шість років відсиділи у СІЗО і почули в залі суду, що не винні

Шість років відсиділи у СІЗО, аби почути в залі суду, що не винні.

Троє львів’ян, яких звинувачували у жорстокому вбивстві, тепер вимагатимуть компенсації від держави. Заявляють: їх катували, аби вибити зізнання. Та навіть з ним прокуратура не змогла добитися обвинувачувального вироку.

Цю історію адвокати називають унікальною і чи не першою такою за часи українського судочинства.

«Шість років рівно щоночі лягала спати в камері і постійно плакала. Питала в Бога: за що? чому у моїй квартирі? Не знаю, до сих пір», ― говорить Ірина Льошина, яка була однією з підозрюваних у вчиненні жорстокого вбивства.

У її квартирі знайшли задушену закатовану жінку. Ірина твердить: загиблої майже не знала, а в помешкання в’їхала за місяць до трагедії. Отримала його як сирота від міської ради.

«Двері відкриті були. ЖЕК ключів не знайшов. Я приходила тільки ввечері спати. І коли я прийшла, це було 11 липня десь півдванадцятої ночі, в хаті хтось був. Світла, газу в мене не було. Я попросила сусіда, щоби прийшов. Ми зайшли, а там лежала та Леся з зав’язаними руками. Я її тоді не впізнала. Вона була вся синя. А вже коли в Галицькому райвідділі мені показали її обличчя, я сказала, що знаю цю жінку, раніше бачила. Вона працювала на Привокзальному базарі, а я туди приходила до знайомих. Але ми зналися тільки з вигляду, ніколи не розмовляти. А тим більше вона ніколи до мене в гості не приходила», ― розповідає Ірина Льошина.

Разом із Іриною затримали ще двох її знайомих. Зокрема й Андрія. Він каже: жінку, яку нібито вбив у змові, навіть ніколи не бачив.

«Ні, не бачив і нічого про неї не знаю. Мої відбитки пальців були на дверях у тій квартирі, в якій її знайшли. Я знаю власницю цієї квартири – Ірину. Але ні на тілі, ніде в самому помешканні не було моїх відбитків», ― пояснює Андрій Чорний.

Водночас згодом затримані написали зізнання у вбивстві. Заявляють: їх до цього змусили.

«Хлопці здалися, я не здалася. Мене ще десь шість днів били. Різали язик. Баклахами якимись. Потім книжками. З якогось відра виливали воду», ― розказує Ірина Льошина.

Прокуратура вимагала довічного ув’язнення.

Читайте також: «МАМОЧКА, У ВАШОЇ ДИТИНИ РАК КРОВІ»: РІВНЯНКА ПРОСИТЬ ВРЯТУВАТИ ДОНЬКУ, ЯКІЙ ОБІЦЯВ, АЛЕ НЕ ДОПОМІГ ХОСЕ КАРРЕРАС (ФОТО, ВІДЕО)

«Ми довели у суді, що ці покази були, м’яко кажучи, не щирими, такими, що давалися під тиском. Інших доказів вини не існувало і не існує на сьогоднішній день», ― наголосив адвокат Ростислав Доль.

Галицький суд Львова виправдав усіх трьох підозрюваних у зв’язку із недоведенням вчинення злочину. І постановив негайно звільнити їх з-під варти. Тепер адвокати готують зустрічний позов.

«За таке протиправне дійство відносно них належиться їм, без сумніву, компенсація. Але ми ще чекаємо засідання апеляційного суду, бо сторона обвинувачення подасть апеляцію», ― говорить адвокат Олег Волкун.

Чи готує апеляцію на рішення Галицького райсуду обласна прокуратура ― за два дні там так і не відповіли. На апеляцію мають місяць. Якщо ж вирок залишиться у силі, то потерпілі за законом мають право на компенсацію, не меншу розміру мінімальної зарплати. Тепер це ― по 3 тисячі 200 гривень за кожен місяць у СІЗО. Та чекати роками в ізоляторі вироку суду для України зовсім не дивина.

У судах пояснюють: розглянути справи швидко не завжди можливо. Усе залежить від складності злочину, кількості підозрюваних, а головне ― якості досудового розслідування.

Відтак і Ірина боїться звикати до волі, поки не пройшла апеляція. Каже, що не витримає знову опинитися за гратами.

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook