Україна
Що таке маминi обiйми? Я бачив її лише на фотографiях… Дуже хотiв подивитись в очi жiнцi, яка промiняла мене на коханця

Що таке маминi обiйми i колискова перед сном, я знав хiба що з фiльмiв i книжок. Але одного разу найдорожча у свiтi людина знайшла мене! Я думав, ми бiльше нiколи не розлучатимемось. Та виявилось, що моя мама шукала зовсiм не мене…

Я не пам’ятав її обличчя

“А де твоя мама?” – питали мене хлопцi у дворi й однокласники в школi. У вiдповiдь я вигадував цiкавi, щоразу iншi iсторiї. У них моя мама плавала капiтаном на човнi у далеких морях, пiдкорювала найвищi гiрськi вершини, їздила в археологiчнi експедицiї. Усi дивились на мене iз заздрiстю – то ж треба, яка у Володьки “крута” матуся! Але правда була дуже далекою вiд тих дитячих вигадок. Я майже не пам’ятав її обличчя. I тим паче не знав, чим вона займається.

Моя мама банально втекла зi своїм коханцем за кордон, коли менi виповнилося 4 роки. Тато потрапив пiд скорочення на роботi, у хатi не було анi копiйки. А матуся любила веселе i безтурботне життя. От i знайшла собi чоловiка, який мiг їй його забезпечити.

Реклама

Я залишився з татом. Жили ми у справжнiх злиднях. Добре, що тодi ми не мали фотоапарата. Тiльки уявляю, як би я на фото виглядав: худе замурзане хлопчисько, у дрантi з чужого плеча. Нi, не подумайте, що мiй батько пив i я рiс, мов бур’ян при дорозi. Просто вiн майже не мав часу доглядати мене, бо був змушений заробляти копiйки. То вагони, то на базарi щось розвантажував, ремонти людям робив.

У нас навiть не було квартири, тулились у кiмнатцi в гуртожитку. Батько зачиняв мене i йшов працювати. А я дуже боявся бути сам. Менi здавалось, що в кiмнатi хтось є i от-от на мене нападе. Але на мiй плач батько не реагував. Вiн змушений був iти, бо потрiбно було за щось жити. Тому дитячi страхи менi довелось переборювати самому. Тодi я ще не розумiв, чому батько так часто залишає мене i куди зникла моя мама. Я плакав за нею, благав, щоб тато знайшов її i повернув. А вiн мовчав. Просто мовчав, нiчого не пояснюючи. Тепер я знаю, що не мiг вiн нiчого сказати, бо самому серце болiло. То були дуже важкi часи.

Але ми не просто вижили, а й стали на ноги! Коли менi виповнилося дванадцять рокiв, тато знайшов постiйну роботу, йому добре платили. Потiм у нього з’явився знайомий, який мав непоганий капiтал. I чоловiки вiдкрили власну справу. Спочатку привозили на реалiзацiю мийнi засоби, якi тiльки-но з’явились в
Українi, потiм – одяг, технiку. Ми забули про бiднiсть.

Завдяки наполегливостi й удачi тато домiгся успiху. Але я бачив, що грошi, на жаль, дуже його змiнили. Вiн i так був досить суворим вiд природи, а тепер взагалi став грубим i цинiчним. Вiн казав, що в цьому свiтi все можна купити за грошi. Я помiчав, що батько не поважає людей. Коли приходив до нього в офiс, вiн при
менi мiг називати пiдлеглих “гнидами”. А тi просто мовчки терпiли образу. “А знаєш, чому? – питав тато. – Бо я тiй сволотi добру зарплатню даю. Мовчатиме, мов риба”.

I гiрко, i соромно за тата менi було в таких випадках. Але я все одно дуже його любив. А до кого ж iще було менi горнутися, мама ж не давалася чути…

“Благаю, лише одна зустрiч!”

Я закiнчив школу, вступив до iнституту на економiчний факультет. Дуже хотiв бути незалежним вiд батька i його грошей. Одногрупникам я навiть не признавався, що син багатiя, бо не хотiв вiдрiзнятися вiд iнших студентiв. Але все одно дiзналися.

До мене почали “клеїтися” дiвчата. Тато казав, що вони це роблять заради грошей. Менi було образливо таке чути. Але, щиро кажучи, в бiльшостi випадкiв батько не помилявся – я бачив, що так i є.

А потiм я зустрiв Галю. Вiд iнших вона вiдрiзнялась тим, що повнiстю мене iгнорувала. Я доклав неабияких зусиль, щоб завоювати її. I врештi ми одружились. Через рiк у нас народилась донечка Лариса. Я нетямився вiд щастя. Навiть завжди похмурий тато радiв за мене. Вiн прийняв мою дружину як рiдну. Вона була
простою дiвчиною, без приданого. Але пiдкуповувала кожного своєю щирiстю й оптимiзмом.

Читайте також: ЯКБИ Я ТОДІ ЗУПИНИЛАСЬ! БРАТИКУ, РIДНЕНЬКИЙ, ПРОБАЧ. ЦЕ Я ТЕБЕ ВБИЛА…

Втiм, у першi роки подружнього життя я знову згадав, що таке, коли треба рахувати кошти. Коли одружувався, якось не дуже замислювався, що родину годувати треба. Вирiшив перевестись на заочне. Але батько сам запропонував менi фiнансову допомогу. Сказав, що навчання “галопом по Європах” нiкому не потрiбне, треба добре засвоїти усi тонкощi майбутньої професiї. Вiд татової допомоги я спочатку вiдмовився, але потiм зрозумiв, що без неї дуже складно. Переїхав зi сiм’єю до тата в особняк, бо ранiше ми винаймали квартиру. I зажили ми усi разом тихо i спокiйно.

Але одного разу той спокiй перервав телефонний дзвiнок. На екранi мого мобiльного висвiтився незнайомий номер. Жiночий голос привiтався i замовк. Я поцiкавився, хто телефонує. Вiдповiдь пролунала як грiм серед ясного неба: “Твоя мама…” Вiд несподiванки менi вiдiбрало мову. Далi говорила вона: “Я розумiю твою реакцiю, синку. Але я дуже прошу тебе зустрiтися зi мною. Благаю, тiльки одна зустрiч! Невже ти не хочеш мене побачити?”

“Я боялась твого батька”

Так, я хотiв. Я навiть дуже хотiв подивитись в очi жiнцi, яка промiняла свою дитину на коханця! Розповiсти про своє дитинство, як це “солодко” без мами жити. Яким чином та жiнка дiзналась номер мого мобiльного? Певно, хтось iз родичiв пiдказав…

Моя так звана мама призначила зустрiч у ресторанi. Я зайшов до зали i вiдразу її впiзнав. Пiдiйшов, а вона кинулась мене обiймати. Я не вiдповiв взаємнiстю.

Ми зробили замовлення. Мама вибрала собi найдорожчi страви. Я збагнув, що вона звикла до розкошi, раз дозволяє собi таке. I, не соромлячись, запитав її про це. Мама розсмiялась. I сказала, що так, у неї є багатий чоловiк. Зараз вона разом з ним приїхала в Україну, бо в нього тут справи. Все у неї добре, от тiльки вона
дуже розкаюється, що так вчинила зi мною. Розридалась, просила пробачення. I пояснила, чому не з’являлась усi цi роки.

Виявляється, вона телефонувала батьковi. Але той пригрозив їй, щоб на очi нам не потикалась. Вона боялась його. “Ти ж знаєш його характер, – плакала мама. – Я боялась його лютi”.

Так, я її розумiв. Тато у гнiвi справдi страшний. В одну мить усi мої дитячi образи розвiялись. Коли йшов сюди, хотiв спитати її, як могла промiняти свою дитину на коханця. А тепер обiймав цю бiдолашну жiнку. I вона вже не здавалася менi чужою. Мамо, мамочко, рiдненька! Я плакав i радiв, що вона у мене нарештi є.

Ми довго сидiли, розповiдаючи одне одному про себе. Маминi очi свiтилися такою любов’ю, якої я нiколи не бачив у батькових. Потiм офiцiант принiс рахунок, я розплатився i повiз маму до готелю. Вона навiть не заходила в хол, а стояла на парковцi i махала услiд моїй автiвцi.

Ми ще кiлька разiв зустрiчалися в рiзних ресторанах. Батьковi я нiчого не казав, бо мама про це попросила. Мовляв, не на часi. Але вiн звiдкись довiдався. Прийшов розлючений з роботи, почав кричати, що мама повернулась не заради мене, а заради грошей. Що багатий коханець давно її покинув i в неї за душею анi цента, от i намагається нас “доїти”. Запитав, чи вона брала у мене грошi. Я вiдповiв, що нi, я тiльки оплачував рахунки в ресторанах. А тато сказав, що навiть цього достатньо, аби зробити певнi висновки.

Того вечора ми дуже посварились. Я дорiкнув батьковi, що вiн усе в життi вимiрює умовними одиницями, а так не можна. Вiн лише недобре усмiхнувся: “Гаразд, сам усе побачиш!” I вийшов з моєї кiмнати, грюкнувши дверима.

Читайте також: “НЕХАЙ ЖIНКИ НАШОГО РОДУ СТАНУТЬ БЕЗПЛIДНИМИ, – КРИЧАЛА ЗГОРЬОВАНА БАБУСЯ, ХОВАЮЧИ ШОСТУ ДИТИНУ. – АБИ НЕ ПРОЛИВАЛИ СЛIЗ, ЯК Я!”

Невеселе кiно

– Я кiно принiс, – тато простяг менi диск. – Подивись, тобi  сподобається.

– Веселе кiно?

– Для кого як, – вiдповiв вiн. – Я реготав. А ти, мабуть, плакатимеш.

Те, що я побачив, справдi викликало у мене сльози. Я знову вiдчув себе тим маленьким хлопчиком, який залишався на самотi в кiмнатi гуртожитку i кликав маму. I вiрив, що колись вона обов’язково повернеться. Тепер менi було ще гiрше. Я точно знав, що втратив її назавжди.

Я бачив запис з татового кабiнету в офiсi. Ось вiн сидить за столом… вiдчиняються дверi… Хто це? Мама!

– Я рада тебе бачити, – усмiхається вона до татуся. – Ти не змiнився!

– Ти також, – вiдповiдає вiн i кладе на стiл конверт. – Ось, порахуй. Тут стiльки грошей, що тобi не доведеться нi про що думати принаймнi кiлька рокiв. Ну а там, можливо, знову когось пiдчепиш. Але укладаємо угоду – ти не наблизишся бiльше до Володi, а сiм-карту викинеш. То як? Хлопцевi ти можеш запудрювати мiзки, але мене тобi обдурити не вдасться. Я ж знаю, що тобi грошi потрiбнi, а не син. Що скажеш? Береш “бакси”? Тут багато!

Я бачив, як мама знiтилась. Але це тривало недовго. Потiм вона вхопила конверт i зникла з кабiнету.

А ще – з мого життя. Я телефонував їй, але телефон не вiдповiдав – вона була, як i всi цi довгi роки, поза зоною досяжностi. А я так хотiв сказати, що дiйсно їй повiрив. Повiрив, бо дуже хотiв, аби вона мене любила. Я думав, ми бiльше нiколи не розлучатимемось. Та виявилось, що моя мама шукала зовсiм не мене. Грошi – ось що їй було потрiбно.

Чи зрозумiє колись ця жiнка, що залишиться самотньою i нiкому не потрiбною у старостi? Бо я не подам їй склянки води. У неї, крiм мене, бiльше немає дiтей, а свого єдиного сина вона уже втратила. Цiкаво, за скiльки ж вона мене продала?

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook