Україна
Річниця Іловайська: 14 КамАЗів із тілами загиблих і два роки судів над тими, хто вижив

Іловайськ – чи не найтрагічніша сторінка історії незалежної України. Саме в ці серпневі дні минає два роки відтоді, як тисячі українських добровольців полягли на сході, захищаючи територіальну цілісність нашої держави. Про Іловайську трагедію, на жаль, чомусь прийнято згадувати лише напередодні її чергової річниці. А найгірше те, що остаточна кількість загиблих там досі не відома. А ті, кому пощастило вижити, тепер змушений доводити, що не дезертир.

18 серпня 2014 року українська армія змогла не лише увійти в Іловайськ, а й взяти під свій контроль більшу частину міста. Здавалося, от-от, і перемога за нами, проте в ніч з 23-го на 24 серпня, після введення на територію України регулярних російських військ, буквально за кілька днів наші хлопці опинилися в оточенні. В ніч на 29 серпня російській армії наказали створити коридор для виводу українських військових. А близько восьмої години ранку колони українських військових, котрим наказали виходити без зброї, розстріляли на марші.

Читайте також: БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНЦІВ ПЕРЕКОНАНІ, ЩО УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБНА ДОПОМОГА РОСІЇ

Лише 1-го та 2 вересня 2014 року до моргів Дніпропетровська та Запоріжжя прибуло три КамАЗи з тілами військовослужбовців та добровольців, які загинули в Іловайському котлі. Трохи пізніше приїхав ще один КамАЗ. Як з’ясувалося згодом, з тілами загиблих в районі села Червоносільського – переважно бійців батальйону «Донбас», та військовослужбовців тих частин, які з ними були. За офіційними даними військової прокуратури, загиблими у ті трагічні дні серпня 2014 року вважаються 360 чоловік, поранення отримали понад 500 осіб, зниклими безвісти – 180. За неофіційними, загинуло більше тисячі. Ще кілька сотень досі вважаються зниклими безвісти, або ж такими, що перебувають у полоні.

– Кулі сипалися градом, усе відбувалося, як на сповільненій кіноплівці…. Все навколо розліталося вщент, – згадує ті трагічні події боєць 51-ї окремої механізованої бригади, котра дислокується у Володимирі-Волинському, Михайло Педченко зі Здолбунова (Рівненська область). – Авто об’їжджає одну людину, а наїжджає на іншу, навколо хаос, паніка. Пластикові окуляри розлетілися вщент. Стоїш увесь закривавлений, твоя кров чи товариша – вже й не розбереш. 29 серпня 2014 року загинуло, мабуть, більше військових, ніж за весь період АТО. Ми не могли ні відступити, ні здатися. Врешті, росіяни прислали до нас переговірників. Мовляв, здавайтеся, бо шансів у вас все одно нема. А так виведемо через «зелений коридор» і поранених зможете з собою забрати. Це вже потім стало відомо, наше керівництво погодило не той шлях «коридору», що пропонували росіяни, а значно довший – 60 км до безпечного місця і де були суцільні засади. Ми були для ворога – як ціль у тирі. Після обстрілів з колони у понад 1000 вояків більше половини полягло. Там було 14 «КамАЗів» тіл вояків різних бригад, а не 100 загиблих, як звітувало військове керівництво держави. Вже потім, коли ми потрапили в полон, сепаратисти розказували: «По зеленому коридору мали проїхати ваші два генерали, п’ять чи шість полковників, а решту нам було наказано не випускати».

За словами Михайла, хлопцям нічого не залишалося, як здатися у полон – техніка розбита, відстрілюватися нічим, командирів і близько не було.

27 серпня 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття», котрий теж знаходився під Іловайськом, потрапивши після 24 серпня в Іловайський котел, майже в повному складі (окрім 20 чоловік) самовільно покинув ввірені йому КПП i вирушив в напрямку селища Тельманове, а потiм — Розівки. Своє рiшення військові обґрунтували тим, що батальйон потрапив пiд щiльний обстрiл з артилерiї, втратив єдиний БРМД i опинився перед загрозою великих людських втрат.

А далі почалися суди за дезертирство та відмову від несення служби, котрі тривають і досі. Тоді ж військова прокуратура відкрила справу і по факту загибелі силовиків в іловайському оточенні, однак жоден високопосадовець Міноборони досі не покараний.

Тодішній військовий прокурор України Анатолій Матіос головними винуватцями в Іловайській трагедії назвав бійців 5-го батальйону «Прикарпаття», назвавши їхню втечу злочином.

Журналіст, член спеціальної експертизи з вивчення документів по Іловайську, Юрій Бутусовстверджує, що тодішнє керівництво Генштабу, зокрема Віктор Муженко, знали про наміри російської армії щодо наступу та оточення Іловайська. Їм про це надходили регулярні доповіді. Однак того трагічного дня, 24 серпня 2014 року пан Муженко стояв на трибуні параду у Києві з нагоди Дня Незалежності, бо «йому хотілося отримати погони генерал-полковника. Потім вони святкували цю подію, а в штаб у Краматорськ повернувся лише о 22.00 25 серпня. До цього часу російські війська без бою взяли Старобешево і оточили головні сили сектору «Б» в Іловайську».

Бутусов вважає, що якби війська отримали наказ про відступ 24-го чи 25 серпня, втрати були б мінімальними, бо оточення спочатку не було таким щільним. Однак Муженко жодного наказу не віддав, і люди були змушені виходити самі.

На такі звинувачення Віктор Муженко, який і досі займає посаду начальника Генштабу, на своїй сторінці у Facebook написав:

«По-перше, я не ознайомлений з матеріалами експертизи, на жаль. По-друге, вигадки Бутусова, що російське вторгнення планувалось, і нам було про це достеменно відомо за 10-12 днів – лишаються лише вигадками без фактів. У мене таких даних і такої інформації немає, і на той час ми такою інформацією не володіли, це однозначно. Якщо хтось знає, кому ця інформація надавалась, тоді виникає питання, чому вона не надійшла до керівництва АТО, саме за 10-12 днів до російського вторгнення?».

А також пан Муженко додав, що однією з серйозних умов, які вплинули на погіршення оперативної обстановки в районі Іловайська, став «несанкціонований відхід або втеча деяких підрозділів з відповідних районів. Це різко загострило обстановку і погіршило для наших військ оперативне становище».

Тож, іншими словами, «стрілочниками» зробили простих солдатів та офіцерів, яких кинули напризволяще, але аж ніяк не командування, котре у ті дні красувалося на параді до Дня Незалежності у столиці. Сьогодні більшість із тих, хто у ті дні був у самісінькому пеклі, неохоче згадують ті події – кажуть, ділитися спогадами не має сенсу, бо крапка у справі не поставлена і невідомо, як їхні ж слова можуть обернутися проти них самих.

Читайте також: ЧЕРЕЗ СМЕРТЬ ДИТИНИ В УКРАЇНІ ЗАБОРОНИЛИ 4 МЕДПРЕПАРАТИ

Днями нардеп Надія Савченко пообіцяла знайти компроміс у справі над бійцями, яких звинувачують у відмові від несення служби. Сказала, що готуватиме відповідне звернення та запити до Президента і Генпрокуратури.

Мирослава БЗІКАДЗЕ   Прес-центр

Related Post