Світ
Неймовірна подорож – 15 тисяч кілометрів за 190 днів: українець об’їздив 13 країн на велосипеді (ВІДЕО)

Українець подолав на велосипеді відстань від Одеси до Сінгапуру.

Дістатися велосипедом з України до Сінгапуру – саме таку авантюру запланував одесит Руслан Вєрін восени 2016 року. І от 190 днів в дорозі та 14 629 км велосипедом через 14 країн світу і, здавалось би, нездійсненна подорож завершилась перемогою! Руслан дістався Сінгапуру, де його урочисто, з прапорами України і Одеси та фінішною стрічкою, зустріли учасники Українського Клубу, Консул України в Сінгапурі та члени української громади, пише global-ukraine-news.org.

«З самого ранку представники Клубу зустріли Руслана на кордоні Малайзія-Сінгапур та разом поїхали на велосипедах до наступного пункту призначення, де чекало ще більше співвітчизників. Але це ще був не фініш, всі разом поїхали далі. Маршрут був розроблений таким чином, щоб показати Руслану всю футуристичну красу Сінгапура. Українцям Сінгапуру було за честь приєднатися до фінішних 36 км Руслана.» – розповідають активісти Українського Клубу у Сінгапурі.

Був приємно здивований такій теплій зустрічі й сам Руслан, він навіть не очікував на таку підтримку: «В такі моменти особливо переповнює гордість за націю! Зараз я в надійних руках наших людей! Буду пізнавати Сінгапур!» Global Ukraine News мав чудову нагоду поспілкуватись із Русланом Вєріним та розпитати усі цікавинки такої екстремальної та авантюрної подорожі.

Руслане, розкажіть, будь ласка, про себе?

Як виникла ідея здійснити таку подорож та ще й на велосипеді, яка мета? Я одесит, мені 31 рік. В мене 2 вищі освіти. Неодружений. Маю бізнес з якого я живу і подорожую. Кандидат у майстри спорту по дзюдо та з гирьового спорту. Батьки віддали на секцію боротьби коли я був в першому класі. І з тих пір я так чи інакше пов’язаний зі спортом.Маючи вже певний досвід і досягнення у велоподорожах, в цей раз мені пощастило отримати деяку підтримку від комерційних організацій. Вирішив що хочу їхати в Сінгапур у вересні. І в цьому ж місяці купив велосипед. Так, дивно, але у мене не було велосипеда.Сама ідея велоподорожі на велику відстань мені здається нормальною – тому не можу відповісти як вона народилася. Для мене це ж так природно. А ось саме Сінгапур – через міркування, що так я перетинаю континент. Адже це найпівденніша точка Євразії.

Як готувались до подорожі?

Скільки часу тривала підготовка? Фізично я не готувався. Це моя особиста думка, що для цього важливіше настрой. Так, майже тисячу кілометрів до Стамбула я відчував біль в ногах – поки м’язи не звикли до навантажень. І ось після Стамбула їхати стало легше. Прийшло відчуття що фізичний стан відповідає шляху.Підготовка полягала більш у візовій підготовці (спасибі МЗС України – реально допомагали). І в підготовці технічній – велосипед.

Що в цій подорожі було найважчим для Вас, які труднощі виникали?Чи були думки відступити та скористатись літаком, наприклад? Чи хотілося махнути рукою?

Так! Але не так, щоб просто розвернутися назад! Просто думав у ті моменти, що погарячкував із подорожжю. Проте я вже заявив про мету і багато стежать за мною, тож відступати було соромно.

Через які країни пролягав Ваш маршрут? Як Вас зустрічали впродовж подорожі, напевно дивувались?

Маршрут пролягав через наступні країни: Україна, Молдова, Румунія, Болгарія, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Непал, М’янма, Таїланд, Малайзія, Сінгапур. Зустрічали всюди з подивом. Іноді не говорив звідки їду і куди, а люди думали, що я приїхав зі столиці їх країни, наприклад, і вони були в шоці як можна проїхати 500 км (наприклад).

Часто, дуже часто мене запрошували в будинок! Звали родичів, сусідів і друзів щоб подивитися на дивну людину. І завжди ставили однакові запитання з неприхованим подивом і захопленням! А питання про – де сплю, що їм, що п’ю, чи не боюся, чи не небезпечно, а що батьки, а чи не важко.

Майже всі знають про Україну. І думали, що це нормальний прояв українців – мати сили, здоров’я і прагнення для подібних авантюр. Адже багато хто вперше зустрічає наживо українця.

Але я не сперечався і навіть мій зріст, колір волосся та бороду вони сприймають вже як ознаку кожного українця. Особливо азіати. Вони і так маленького росту. А тепер думають що у нас всі велетні.

Читайте також: УКРАЇНЕЦЬ РОЗПОВІВ ПРО СВОЮ МАНДРІВКУ ЕКЗОТИЧНОЮ КРАЇНОЮ

Реклама

Related Post

facebook