Україна vagitna
Не маю спокою нi вдень, нi вночi! Я виносила чужим людям дитину…

Зробила це, щоб урятувати важкохворого чоловiка. А тепер не маю спокою нi вдень, нi вночi.

Простити не можу собi, що погодилась на такий “заробiток”. Тодi вважала, що iншої ради немає. Але не знала я, молода i нерозумна, як крається материнське серце вiд того, що не можеш пригорнути до грудей свою-чужу дитинку.

Вибору немає

Родом я з одного зi сiл поблизу Пустомитiв, що на Львiвщинi. Все життя тут прожила. У вiсiмнадцять вискочила замiж через кохання. За рiк народилася перша донечка, ще за два – синочок. У спадок вiд батькiв менi дiсталася хатина, тому жили ми окремо. Щоденнi турботи, вiд яких у селi нiкуди не подiнешся, поглинали весь  мiй вiльний час. Господарка, городи, хата, дiти – все трималося на моїх плечах. Чоловiк Андрiй був єдиним годувальником у сiм’ї. Працював важко, на будовах. Бувало, що i я iнколи їхала
до Львова на ринок продати сметану чи молоко. Так i жили.

Бiда налетiла зненацька. Чоловiк упав на будовi i травмував легенi. Потрiбна була складна операцiя, купа лiкiв. То ж невдовзi всi нехитрi запаси так званих вiльних коштiв зникли, як вода мiж пальцями. Потрiбно було термiново щось вирiшувати, бо все тепер практично трималося на менi. Перебрала безлiч варiантiв, однак усi не пiдходили, а покинути дiтей напризволяще i їхати за кордон, щоб заробити якусь копiйчину я не могла.А в селi, чи навiть у Львовi за просту роботу платять небагато.

Лiкування тривало довго, я позичила вже багато грошей у знайомих та друзiв. Розпач розривав душу. Де ще взяти кошти, i головне – як їх потiм вiддати? У хатi плакали голоднi дiти, а в лiкарнi на мене чекав чоловiк. Здавалося, я нiколи не знайду виходу з цiєї скрутної ситуацiї.

Читайте також: ГІРКА ПРАВДА ЖИТТЯ! ВАГIТНОЮ ВОНА КОПАЛА МОГИЛИ

Але якось менi зателефонувала знайома, яка сказала, що знає, як нам можна допомогти. Iнна повiдомила, що може звести iз сiм’єю, яка готова заплатити за те, щоб їм виносили дитину. Я чула з преси про сурогатне материнство, але нiколи не задумувалася над тим, добре це чи погано. Спершу в мене був якийсь спротив, знаю,  що в селi мене б усi осудили. Та й як це – вiддати дитину, яку виношувала дев’ять мiсяцiв?

Почувши вiд Iнни про суму, яку платять за такi “послуги”, я зрозумiла, що бiльше нiде стiльки не зароблю. Розмова з чоловiком видалася важкою, але вiн усе-таки пiдтримав мене. Розумiв, що все роблю заради його ж порятунку. Вирiшили, що вдамо, начебто дитина наша, щоб у селi не було пересудiв.

А дiти чекали братика

Ми з Iнною вирушили до Києва. Там вона привела мене в приватну клiнiку, де менi розповiли про мої “обов’язки”. А потiм я зустрiлася з парою, для якої i треба було виносити дитинку.

Переступивши порiг чудового особняка, зустрiлася поглядом iз миловидною молодою жiнкою, на вигляд їй було не бiльше тридцяти. Розговорилися. Виявилося, що вона вже кiлька разiв намагалася самотужки виносити дитину, але марно. Показувала менi свої документи. Слово по словi, i я перейнялася проблемою цiєї, на мiй погляд, доволi хворобливої жiнки. Вона розповiла, що чоловiк має прибутковий бiзнес i дуже хоче дiтей.

Читайте також: БІЛЬ І СЛЬОЗИ! ДИТИНА ВИСЛИЗНУЛА З РУК ЛІКАРЯ, І…

Вiдтак там, у столичнiй клiнiцi все й сталося. Пiсля пiдписання та нотарiального засвiдчення усiх необхiдних паперiв, менi зробили процедуру введення заплiдненої яйцеклiтини. Ця пара хотiла, щоб на час вагiтностi я перебралася до них, але я не погодилася. Як же моя сiм’я буде жити без мене? Тодi вони повезли мене додому
машиною, щоб подивитися в яких умовах я живу. Зрештою залишилися задоволеними, а потiм часто навiдувалися.

Окрiм солiдного грошового завдатку, мої “благодiйники” залишили ще багато рiзноманiтних харчових припасiв, отож я вже не думала, чим нагодувати своїх дiтей.

А тим часом чужа дитина зростала в моєму лонi. Я тiшилася першим її рухам i почала любити цю “чужу” дитину. Найприкрiше, що мої власнi дiти дуже радiли i з нетерпiнням чекали на братика. Навiть вирiшили назвати його Андрiйком, на честь тата. Це було  нестерпно!

Менi навiть не показали дитини

Вiд самого початку мене мучили сумнiви, що все це неправильно, не по-християнськи. Але дiватися було нiкуди. I коли настав час, за мною приїхали й вiдвезли у клiнiку до Києва. Там я народила гарного здорового хлопчика. Так сказали лiкарi. Бо цiєї дитинки я навiть не побачила… За домовленiстю, вiдразу вiддала його
справжнiм батькам, навiть не приголубивши, не притиснувши до грудей…

Читайте також: СПОВІДЬ. В ОДНУ МИТЬ Я ВТРАТИЛА ДОНЬКУ, А СИНА – ЗНЕНАВИДIЛА

Усi днi, проведенi в лiкарнi, плакала i картала себе за свiй вчинок. Хоч тiшила думка, що саме завдяки цьому я врятувала чоловiкове життя. Щоправда, я все ще сподiвалася, що хоч раз менi дозволять побачитися з дитиною, яку я виносила i народила. I хоч розум пiдказував менi, що це дитя для мене чуже,  – серцю не
накажеш. Я сподiвалася, ми приятелюватимемо з тими людьми, їздитимемо одне до одного в гостi. Нi, не хочуть вони. Вiдповiдно до документiв, я повинна забути про цю дитину.

Пiсля пологiв я отримала решту обумовленої суми та повернулася додому. Близьким та родичам сказала, що дитина не вижила. Iнакше не можна було, позаяк у жодному селi такого вчинку не лише не зрозумiють, а й осудять його. Проблемою стало те, що мої дiти дуже переживали з цього приводу. А моє серце рвалося на частинки.

Нiкому такого не побажаю!

З часом чоловiк одужав. Ми знову зажили як ранiше. Але навiть пiсля року в глибинi душi я скучаю за цiєю своєю-чужою дитинкою. Думаю, як мiй синочок пiдрiс, як почав ходити, як сказав перше слово “мама”.

Сльози навертаються на очi у такi митi. “Як ти там, Андрiйку?” – тихо розмовляю сама зi собою. Розумiю, що я подарувала iншiй сiм’ї щастя материнства та батькiвства, i там цю дитину справдi люблять. Але вiд цього не легше.

Читайте також: СПОВІДЬ. СКАЗАЛИ, ЩО ЦЕ ПУХЛИНА ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Знаю, що таких жiнок, як я – сурогатних матерiв, у нашiй державi багато. Хотiлося б, щоб нашi жiнки мали змогу по-iншому заробляти грошi, а не таким способом, бо це гiрко. Такi грошi дорого коштують. I вдруге я б нiколи не наважилася на такий вчинок. Але що тепер жалiти, що сталося, те сталося. Пiзно!

Джерело.

Related Post