— Три роки продаю крупи в Італію, Німеччину. Вийти на їхні ринки було складно. Купа вимог до продукції, санітарних норм. На оформлення документів витратив рік і близько тисячі доларів, — розповідає фермер із Миколаєва 38-річний Олег Тишко, пише gazeta.ua.
— Почав із гречки. Аби відповідала стандартам, довелося обробляти додатково від шкідників і сушити. Змінив упаковку. Фасуємо в герметичні пакети, щоб у дорозі не порвалися. Друга складність — знайти торговельну мережу, яка продаватиме мій товар. На переписку з магазинами витратив півроку. Наймав перекладача. Пропонували спершу крупи великим мережам, але від усіх отримав відмову. Сусідка працює в Італії. Вона вмовила власника невеличкої крамниці закупити мою гречку, ячмінну, кукурудзяну та пшеничну крупи. Також через соцмережу розіслала повідомлення українським заробітчанам, де можуть придбати вітчизняні товари. Потім створили сайт італійською. Там замовляють крупи з доставкою. Передавали щотижня передачу знайомій. Вона допомагала з розсилкою й отримувала відсоток. Тепер мої крупи є в більшості торговельних мереж Італії. В Німеччину вожу в основному кукурудзяну. Гречки там не купують. Додатково продаю консервовані помідори, томатну пасту, кетчупи. Місцеві такі продукти їдять мало. Більше купують їх у кварталах, де живуть українці. Продавати товар за кордон вигідно, бо отримуєш валюту. Це допомагає підприємству розвиватися.
— Хотів вийти зі своїм сиром на швейцарський ринок. Вивчив асортимент у їхніх магазинах. Зробив ексклюзивну продукцію. Наприклад, сир із огірком або солоною карамеллю, — каже підприємець зі Львова Юрій Коломієць. — Продаю також сири з травами та горіхами. Спочатку зібрав в Україні всі сертифікати. Поїхав зі своєю продукцією на сільськогосподарську виставку в Швейцарію. Хотів пропонувати свої сири ресторанам. Але їх взяли в туристичні магазини. Продаю поки що по 20 кілограмів на місяць. Вартість — уп’ятеро більша. В Україні кілограм коштує 200 гривень, за кордоном — тисячу.
Підприємець із Дніпра Ігор Ніконов возить дерев’яні меблі в Німеччину та Швецію.
— Німці самі покликали на свій ринок. Був на міжнародній виставці, підійшли й запропонували контракт. Мовляв, замовлять у нас меблі для ресторану. Їм сподобалися ажурні спинки диванів, — говорить 31-річний Ігор Ніконов. — Взяли 40 столів і 100 диванів, шафу в барну зону, кілька стільців. Після того почали дзвонити замовники з готелів, інших ресторанів. Півроку тому уклали контракт із меблевим магазином у Берліні. Працюємо лише на експорт. Перевага не в тому, що вища ціна. За кордоном більше покупців. У нашому магазині в Дніпрі за місяць купували один-два дивани, комод, кілька стільців.
Аби вийти на німецький ринок, додатково оформив документ звідки беремо дерево. Німці не раз кликали їхати до них працювати. Але поки що проблемно з поставкою сировини. Вдома я знаю лісників, мені привозять якісний дуб.
Коли почав продавати меблі за кордон, підняв зарплату робітникам. Раніше набирав у цех працівників без спеціальної освіти на 4 тисячі гривень. Тепер можу платити 10 тисяч. Відправляю персонал на навчання. Сам вивчаю німецьку.
Питають взуття львівських і харківських фабрик
Найбільше українських товарів продають у Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії, за даними Міністерства економіки та торгівлі.
— Наші підприємці не знають, як виходити на європейські ринки. Часто не дотримуються елементарних правил оформлення документів, — каже експерт із міжнародної торгівлі 54-річний Сергій Чехоня. — Рік тому був конфлікт із фірмою “Волинські ласощі”, яка намагалася вийти на польський ринок. Цукерки в них якісні, ціна хороша. Але проблеми виникли через назву. Як тільки продукція з’явилася на полицях магазинів, почалися скарги. В поляків ця фірма викликала асоціацію з волинською трагедією. Навіть мітинги були, щоб заборонили продавати ці цукерки. Фірмі довелося покинути ринок.
Нещодавно просовували організацію, що виготовляє одяг. Вони створили сайт для Німеччини й Італії. На перший погляд хороший. Але коли придивитися — переклад неякісний, чимало кнопок не працює. Так і не змогли зайти на ринок. Хоча наш одяг цінують у Європі. Ще кілька років тому якісних товарів не було. Зараз шиють якісно, використовують хороші тканини. Питають взуття львівських і харківських фабрик. Його продають у Туреччині, Греції, Німеччині, Єгипті.
Читайте також: “УЧИТЕЛЬКА СКИНУЛА ПОСИЛАННЯ НА ТУРЕЦЬКУ ШКІРЯНКУ ЗА 16 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ”
