Україна likari
Медичне обслуговування : на що має право кожен українець?

Лікарі державних медустанов несуть кримінальну відповідальність, якщо вимагають грошей або відмовляються лікувати пацієнта.

Час від часу кожен із нас потребує допомоги лікаря і звертається до медичних установ. План дій у кожного різний: звернутися або до акредитованих клінік чи центрів по медичній страховці, або безпосередньо до знайомого лікаря чи медзакладу, якому можна довіряти.

Тут все зрозуміло. Але якщо в людини немає страхового полісу чи корисних знайомств, їй доводиться звертатися до своєї місцевої амбулаторії і чекати в кількагодинній черзі до сімейного лікаря, рівень кваліфікації якого та ставлення до пацієнта, зазвичай, не такі, якими мали б бути. Якщо потрібно здати аналізи, пацієнт мусить їхати до районної амбулаторії і записатися на прийом до профільного лікаря. А до нього черги довжелезні!

І досвід спілкування з державною медичною системою України, м’яко кажучи, перетворюється на комар У цій статті спробуємо розібратись із юридичними аспектами того, на що може розраховувати кожен українець, звернувшись до державних медустанов.

Конституція України закріплює за кожним українцем право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Окрім того, в Основному законі чітко визначено, що в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безкоштовно.

Багато лікарів вважають, що безкоштовна меддопомога полягає лише у тому, що пацієнт не платить безпосередньо в касу закладу. Проте Конституційний Суд України розтлумачує це положення так: у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Також Конституційний суд визначив, що безоплатність медичної допомоги означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах у будь-яких варіантах розрахунків: як готівкою, так і безготівково, чи у вигляді добровільних внесків до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов’язкових страхових платежів (внесків) тощо. Окрім цього, Кримінальний кодекс України містить 184 статтю, яка визначає кримінальну відповідальність за незаконну вимогу оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я.

 Давайте тепер розберемося, що таке “медична допомога” і з чого вона складається. В Україні з 2002 року діє “Програма подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги”, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України.

Відповідно до цієї програми медична допомога – це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства.

Цією програмою визначено, що державними та комунальними закладами охорони здоров’я надається безкоштовна медична допомога таких видів:

1. швидка та невідкладна – на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

2. амбулаторно-поліклінічна;

3. стаціонарна – у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;

4. невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі – дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);

5. долікарська медична допомога сільським жителям;

6. санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;

7. утримання дітей у будинках дитини;

8. медико-соціальна експертиза втрати працездатності. Така безоплатна медична допомога надається дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти) включно з лікарськими засобами, кров’. та її компонентами, апаратурою, лабораторними та іншими дослідженнями з використанням матеріально-технічної бази.

 Іноді ми стикаємось із тим, що лікар відмовляє надавати медичну допомогу, мотивуючи це тим, що пацієнт зареєстрований в іншому місті або районі. Це є незаконним, адже відповідно до статті 38 Закону України: – кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій; – кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Тому для того, щоб обслуговуватися в поліклініці за місцем проживання, а не реєстрації, необхідно написати письмову заяву на ім’я головного лікаря з проханням поставити на облік за місцем фактичного проживання. Як правило, у лікарнях є бланки таких заяв. У заяві потрібно послатися на ст. 38 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, де передбачено право на вільний вибір лікаря і лікарського закладу.

Заяву можна подати головному лікарю або в реєстратуру поліклініки. Після отримання погодження на цій заяві, пацієнту мають призначити сімейного лікаря і оформити картку. Така реєстрація є абсолютно безкоштовною. Проте якщо вам відмовляють надати медичну допомогу, ви можете нагадати (усно чи письмово) адміністрації поліклініки про кримінальну відповідальність за відмову у наданні медичної допомоги (ст. 139 Кримінального Кодексу України).

Читайте також:КАРТА ПОЛЯКА: ПОВНИЙ ПЕРЕЛІК ЗМІН 2016

“Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником 1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років. …”

Таким чином, законодавство України чітко визначає порядок надання, відповідальність за порушення та безоплатність медичної допомоги. Однак “молочні ріки і кисільні береги” декларативно зафіксовані лише на папері. Бувають випадки, особливо в районах, коли не тільки немає професійного обладнання для діагностування, але й нічим заправити швидку.

Тому медична система потребує негайного реформування. Наразі в парламенті є декілька законопроектів реформ, які містять досить прогресивні положення. Наприклад, пропонують створити Національну закупівельну агенцію, яка буде посередником між державою, медичними закладами й лікарями та громадянами. Саме ця агенція має стати головним розпорядником бюджетних призначень на підставі укладених договорів про медичне обслуговування населення.

Передбачається, що кожен громадянин зможе обрати собі лікаря, підписати з ним контракт. Лікар за кількість громадян, які підписали з ним контракт, буде отримувати гроші. Для того, щоб укласти контракт з лікарем, медичний заклад, в якому він працює, має стати автономним. Медичні заклади зможуть самостійно розпоряджатися своїм бюджетом. За кваліфікацією лікарів слідкуватиме Агенція з контролю якості, яку також мають створити.

Планують, що перелік послуг буде визначати Кабінет міністрів кожного року, залежно від бюджету. Наразі на медицину в Україні виділяється 55 мільярдів гривень, тобто 11% бюджету країни, тож уряд вирішуватиме, які послуги за ці кошти держава зможе оплатити.

Держава візьме на себе реальні зобов’язання щодо базових послуг, які бюджет здатен оплатити, а пацієнт зможе отримати в обраному нею медичному закладі. Все, що не ввійде у базовий пакет, українець має оплатити сам.

Читайте також:УРЯД ЗМІНИВ ПРАВИЛА ПРИЗНАЧЕННЯ СУБСИДІЇ

Чи будуть зміни ефективними покаже час, головне, щоб вони справді запрацювати, а не залишились на папері.

Джерело.

Related Post