fbpx

“Мамо, я твоя дитина!”: лист до матері

Згадуючи воє дитинство,  в пам’яті чомусь виринають прикрі спогади про  повсякденну працю по господарству. В нашій сім’ї ніколи не було теплих стосунків. Кожен був зайнятий своєю справою. Тому в очі дуже кидалося те, як наша сусідка завжди знаходила час на розмови зі своїми дітьми, пестила їх, ставилася до них, як до друзів. І коли я двивилася на їхню сім’ю, то мріяла про те, що коли виросту, матиму свою родину і докладу всіх зусиль, щоб у ній між батьками й дітьми були такі ж теплі стосунки.

І ось я стала студенткою. Я думала, що моя мама буде більше цікавитися моїм життям, але цього не сталося. Нас у сім’ї троє, але її ставлення до всіх було однакове. Правда, мої брати мало звертали увагу на бажання мами і ніколи не приїжджали, хіба що на свята.

Мама постійно звинувачувала мене в тому, чого я не робила, а все зводилося до одного — допомоги по господарству. Решту проблем її не цікавили.

Вже коли ми з чоловіком мали свою квартиру, на яку відкладали гроші довгі роки, мамині докори не припинялися. Дуже запам’ятався мені її вислів: «Тобі таки добре, не те що мені!» А сказала це мама з приводу того, що ми нарешті придбали собі колонку, щоб мати гарячу воду.

Звичайно, ми щотижня їздили в село. Допомагали по господарству матері у всьому: від побілки хати ззовні й зсередини до садово-городніх робіт. Слово моєї матері було для мене законом. Але згодом її докори почали мене діставати.

Можливо, треба було не мовчати у відповідь на них, але я розуміла, що мовчання — золото. Невеличка проблема для матері була бідою, ми мусили кидати все і бігти до неї на порятунок.

Мама — то найрідніша людина, тому, можливо, мене хтось осудить за цього листа. Сьогодні вона мешкає в мене, хоче спілкування і турботи, гнівається за кожну дрібницю, прагне, щоб і надалі всі слухали тільки її. Ставиться до мене так само, як у дитинстві, а до себе вимагає уваги.

“Мамо, почуй мене: я теж хочу доброго ставлення до себе! Невже я заподіяла тобі якесь зло? Ти живеш у теплі, в чистоті, не голодна. То чому ж не радієш разом із нами нашим успіхам? Мені навіть часом здається, що ти ставишся до нас із нeнaвuстю. Чому тебе так гризе сама думка, що ми хочемо поїхати відпочити? Пам’ятаєш, коли ми торік приїхали зі Світязя, ти так довго нам виказувала за це. Ми не гулящі, працюємо, діти в нас хороші, тож радій разом із нами, мамо! А якщо тобі щось не дає спокою, то скажи, не тримай у собі!

Читайте також: “МЕНІ ПОТРІБНО ЛИШЕ ТРІШКИ ТЕПЛА”: МАТИ ЗАВЖДИ ЛЮБИЛА МОЮ СЕСТРУ, А ВІД МЕНЕ ВИРІШИЛА ПОЗБУТИСЯ

Тебе оточують найрідніші люди. Ти ж бачиш, що сини не спішать до тебе і не цікавляться твоїм життям, тому пригорнися до нас, не відштовхуй. Мамо, я твоя дитина!”

Автор – Марія (Підволочиський район)

Джерело.

You cannot copy content of this page