Україна
Мама за гроші! Якби я в 17 не народила дитину, мою сiм’ю спалили б живцем

Є люди, яким завжди усмiхається доля, та я, мабуть, народилася у ту мить, коли Бог спав i забув мене благословити. Скiльки себе пам’ятаю, нiколи менi нiчого не давалося легко в цьому життi.

Хочеш заробити 100 гривень?

Змалечку заздрила своїм однолiткам, у яких були iграшки та любов батькiв. Ми жили дуже бiдно. Тато пиячив, а маминої зарплати прибиральницi ледь вистачало на харчi. Iнколи вночi менi снився запашний буханець, а про цукерки ми з братом i не мрiяли…

У школi з мене знущалися, бо завжди була бiдно вдягнена, та ще й дражнили хлопчаком, бо мала коротко стрижене волосся. А вчилася я добре, мрiяла стати лiкарем. Пiсля урокiв ми з братом збирали порожнi пляшки у парку вздовж набережної Латорицi, та за це отримували копiйки, якi одразу витрачали на їжу й морозиво. Тому я дуже зрадiла, коли знайомий запропонував роботу: вiдвезти за адресою сiрникову коробку з якимось зiллям. За це вiн пообiцяв аж 100 гривень. От дурна! Якби ж я тодi знала, що з цього дня докорiнно змiниться моє життя!

Реклама

Лише в мiлiцiї я дiзналася про те, що в цiй коробочцi були коноплi, а в сiльськiй хатi, куди приїхала, мене чекала засiдка. Мiлiцiонери пояснили, що я була “живцем”: так бандити перевiряють канал постачання наркотикiв.

Та мiлiцiя – пiвбiди, мене поставили на облiк i вiдпустили, бо з наркозiллям упiймали вперше. Найгiрше, що за тi коноплi я мала сплатити бандитам 100 доларiв…

Нам не давали жити

Борги, а мене поставили на “лiчильник”, зростали щодня. Здорованi у шкiрянках навiдувалися у школу та додому, погрожували вбити всю мою сiм’ю. Життя перетворилося на пекло, я щохвилини чекала, що менi перерiжуть горлянку. Було страшно, та себе не шкодувала, бо розраховувалася за власну дурiсть. Та коли бандити вiдлупцювали молодшого брата так, що зi зламаними ребрами вiн потрапив до лiкарнi, я мерщiй побiгла до мiлiцiї. Мамi нiчого не сказала. У неї хворе серце, боялася, що не витримає.

Та правоохоронцi, на допомогу яких я щиро сподiвалася, не квапилися затримувати кривдникiв мого брата. Сказали, що я – наркоторговка, якби не юний вiк – сама опинилася б за гратами. I свiдкiв не маю, а лише припущення.

Читайте також: ЯКБИ Я ТОДІ ЗУПИНИЛАСЬ! БРАТИКУ, РIДНЕНЬКИЙ, ПРОБАЧ. ЦЕ Я ТЕБЕ ВБИЛА…

Мовляв, коли вб’ють – будемо розслiдувати, а тепер iди додому, мала, та не патякай зайвого, бо ще наврочиш.

Попленталася додому, в головi крутилися рiзнi думки, та розумiла, що це – глухий кут, з якого виходу немає. Коли йшла через мiст, зупинилася на самiсiнькiй серединi й подивилася вниз на стрiмку Латорицю. У головi промайнуло: стрибай! Я й не помiтила, як ногою стала на нижню частину перил та повiльно перехилилася до води. Не вiдчувала страху, лише п’янкий аромат свободи вiд усiх проблем i негараздiв, якi робили життя нестерпним. Ще мить, i я ширятиму в повiтрi наче птаха, вiльна та щаслива, i нiхто менi бiльше на погрожуватиме. Аж раптом мене хтось боляче схопив за плече i вiдкинув на асфальт.

“Ти що надумала, бiсова душа!” – кричав незнайомець, тряс мене за плечi. Я нiби прокинулася, по щоках потекли сльози. Чоловiк провiв мене додому, дорогою розповiдав уривки з Бiблiї. Я нiби оговталася, подумала, що було б з моїм братом, якби я стрибнула з мосту? Та за кiлька крокiв до мого будинку побачила пожежну машину. Серце стиснулося. Мабуть, це до нас. За мить побачила, як з вiкна нашої кухнi на сьомому поверсi валять чорнi клуби диму. Стрiмголов побiгла до пiд’їзду, та пожежники нiкого не пускали. Лише через кiлька годин ми з мамою дiсталися дому. На щастя, нiхто не постраждав, та кухня i вiтальня – вигорiли вщент. Спочатку казали, що це пiдпал, та потiм вирiшили, що причина займання – несправна праска, якої в нас зроду не було…

Та я знала, що пожежа – помста бандитiв за те, що пiшла до мiлiцiї. А вранцi на вулицi мене вже чекали два здорованi. Я й зойкнути не встигла, як дядьки схопили мене за руки i кинули у джип. Думала – це кiнець! Сльози градом текли по щоках, кричала їм: “Вбийте мене, лише братика та маму не чiпайте”. Машина зупинилася на лiсовiй дорозi, де вже чекали двоє чоловiкiв. “Грошi, сволото! Ти чому до ментiв поперлася? – закричав один i вдарив мене по обличчю так, що зашумiло в головi. – Ти винна менi вже 500 баксiв! Не маєш, то вiдпрацюй!”

“Я сплачу твої борги, а ти менi – сина”

Вiд страху я ледь трималася на ногах, та iнший чоловiк заспокоїв: “Бiдолашна, – лагiдно промовив пан Вацлав, – я сплачу усi твої борги, будеш у мене жити як сир у маслi, матимеш власний дiм та авто, але за це – виносиш мою дитину”.

Тiєї митi я не дуже розумiла, що вiд мене хочуть, адже приготувалася до найстрашнiшого у своєму життi. Думала: якщо не вб’ють одразу – пустять по руках, а потiм, у кращому разi, перепродадуть до борделю. Аж раптом така дивна пропозицiя. Я, не вагаючись, погодилася.

За тиждень здала всi аналiзи. Жiнка Вацлава не могла виносити дитину. Тож її заплiднену яйцеклiтину, точнiше вже ембрiон, вживили менi. Дiзнавшись, що зародок прижився, мене вивезли за кордон. Оскiльки на той час я була неповнолiтньою, операцiю iз заплiднення менi робили нелегально. Та й за кордон я виїхала за “лiвими” документами. Так моє життя i змiнилося – не повiрите, я опинилася в раю! Ранiше й не уявляла, що десь є таке гарне, заможне життя. “Свого” первiстка, а точнiше сина для Вацлава, я народила, хоч пологи i не були легкими. А кiлька мiсяцiв по тому дiзналася, що отi наркотики i борг з так званим лiчильником, через який я ледь не вкоротила собi вiку, – це був лише привiд, щоби мене заманити як “iнкубатор” для виношування дiтей на замовлення.

Та, зрештою, я нi про що не шкодую. Нинi я – заможна панi, живу в розкiшному двоповерховому особняку в Iталiї. У менi навiть сусiди не впiзнають Марiчки-бiдолахи, що зустрiчала їх бiля будинку зголоднiлим поглядом. Та що там – навiть рiдна мама не одразу зрозумiла, що це я, її донька…

За те, що виносила першу дитину, я отримала лише 5 тисяч доларiв. Крихти, коли порiвняти з тим, що за наступних дiтей менi iноземцi вже платили по 20 тисяч євро.

Зi сином i родиною Вацлава не зустрiчаюся, але це вiн познайомив мене зi своїм босом, дружина якого також мала “жiночi” проблеми. Той вiдправив мене в Iталiю, а за пiвроку я вже виношувала i для них маля. Та я вже була “бита” – перед тим, як пiти до лiкаря, уклала угоду, в якiй врахувала все до найменших дрiбниць. Жила,
як королева, вони виконувала всi мої забаганки, та коли УЗД-обстеження показало, що виношую двiйню, дуже зрадiла, адже за двох дiтей платять бiльше. Народивши малюкiв, я отримала 40 тисяч євро! Пiсля близнюкiв народила ще спадкоємицю одному українському олiгарху. Нинi – знову вагiтна. Та жодних емоцiй, народжувати для мене – лише бiзнес. Адже я – тiльки живий “iнкубатор”, народжую штучно зачату дитину для неплiдної пари. Клiтини – вiд генетичних батькiв, тому моя генетика не впливає на розвиток плоду. Ось чому жодне з трьох моїх дiтей на мене не схоже, i сурогатна мама не має права бачитися з дiтьми, яких привела на свiт.

Коли поїхала з України, мамi нiчого не сказала, так вимагав Вацлав. Спочатку сумувала. Згодом звикла жити без рiднi. Наважилася приїхати лише через три роки. Мати мене не впiзнала, бiдолашна. Хворiє. Вони з братом мене давно поховали…

Купила їм нову квартиру з євроремонтом, щомiсяця вiдсилаю грошi та мовчу про те, чим заробляю собi на життя. Бо як дiзнається мама – прокляне. Для неї це – великий грiх. Тiльки братовi розповiла. А через рiк дiзналася, що вiн пiшов у монахи…

Надивившись на тi багатi пари, якi не можуть стати батьками, зрозумiла: грошима щастя не замiниш. Те саме нинi можу сказати й про себе. Адже, за неписаними правилами, я не можу мати власної сiм’ї i дiтей. А в мене народжуються такi гарненькi малюки…

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook