Лариса прокинулася серед ночі. З-під дверей доччиної кімнати пробивалося тьмяне світло. Певно, Таня знову допізна засиділася за комп’ютером. Почула, що дочка з кимось перешіптується, мабуть, по телефону. Тому Лариса стиха прочинила двері й лиш встигла побачити на екрані чорнявого хлопця, як дочка зі злістю вимкнула монітор.
– З ким так довго розмовляєш? – запитала Лариса спросоння. – Може, з кавалером?
Кивнувши, Таня попередила:
– Але ти його не лякайся, – і показала фотографії. Лариса від побаченого обімліла.
***
Таня ще зі школи була мовчазною, домашньою дитиною. І хоча показала себе здібною ученицею, документи не повезла до київських вузів, а занесла у місцевий університет. Батьки були щасливі, що дочка-одиначка залишилася вдома. Спочатку їх тішило, що Таня справно ходить на пари, автоматом складає екзамени і заліки. Радувало і те, що не бігала з подругами на дискотеки. Та коли донька закінчила виш і сиділа цілими днями вдома, бо не могла знайти роботу, стало тривожити. У знайомих дівчата ще під час навчання повиходили заміж, народили дітей, а їхня Таня з хати не виходила.
– Доцю, в дівках засидишся, – чи то серйозно, чи то жартома казала Лариса.
Якщо раніше Таня відмахувалася від тих слів, як від надокучливої мухи, то одного вечора сумно відповіла:
– Хлопців толкових нема, тільки п’ють, курять і матюкаються.
***
Нарешті через знайомих Лариса підшукала Тані місце перекладача на фірмі, яка торгувала закордонними продуктами. І дочка ніби ожила, із задоволенням бігла на роботу, довго чепурилася перед дзеркалом. Тим паче стала їздити у відрядження, і часто – на переговори з партнерами в Німеччину та Польщу. Щастю Лариси не було меж. Це ж так доня знайде собі чоловіка, й може, навіть іноземця. Проте час минав, а Таня не вибиралася на побачення, лише ходила на ділові зустрічі.
– Мам, а нас шеф везе в Туреччину на ювілей фірми, – якось похвалилася донька. – Відпочинемо кілька днів, заодно справи владнаємо. Я то ще й попрацюю, декілька зустрічей заплановано.
Настав день від’їзду. Лариса чомусь неабияк тривожилася, непокоїлася, ніби дочка вперше їде за кордон. Цілу ніч не зімкнула очей, лише під ранок заснула. І привидівся їй дивний сон. Бачить Таню на морі, вона плюхкається у бірюзовій водичці, легенький вітерець колише віття пальм. І раптом до неї підходить красивий хлопець і простягає однією рукою багато обручок, нанизаних на мотузці, наче в’язка бубликів. Лариса кинулася зі сну. Ніби й хороше побачила, і водночас щось пригнічувало. А що – не могла зрозуміти. Пригадала бабусині слова: «Сниться, то й здриться».
***
Щовечора Таня телефонувала з далекої Туреччини. Веселим голосом розповідала мамі, де була, кого бачила, що живуть у гарному готелі, засмагає на пляжі під пальмами, плаває у теплому морі. Проте мусить і працювати – має ділові зустрічі з турками.
– А з кимось познайомилася? Когось знайшла? – допитувалася Лариса, не забуваючи ні на мить про свій дивний сон.
– Мам, та познайомилася, – засміялася Таня.
– Дивися там на німців, нам турки не потрібні, – не вгавала Лариса.
– Буде так, як ти сказала, – якось роздратовано відказала дочка.
***
Таня вернулася з Анталії щаслива, раніше мовчазна – тепер, на диво, багато розповідала мамі про Туреччину, хвалилася фотографіями. Але відразу ж після відпочинку дівчина знову замкнулась у чотирьох стінах своєї кімнати. Як і раніше, до пізньої ночі просиджувала за комп’ютером. Якось Лариса, пригнічена від сумних думок, присіла на краєчок дивана і, витираючи непрохану сльозу, схлипнула:
– А я так надіялася, що ти нарешті вийдеш заміж.
– Я й так скоро вийду, – якось загадково посміхнулася Таня, але мати лише махнула рукою і вийшла.
***
«Ну як сказати мамі?» – дівчину мучили думки, коли знову і знову переглядала знімки з відпочинку. Вона й сама дуже знітилася, коли вперше побачила Омара. Гарний, високий, розумний, галантний, усе при ньому. Але… Він не такий, як усі. Є, так би мовити, недолік, від якого її мама збожеволіє, коли дізнається. Проте, що би хто не казав, той Омар так припав до душі, що лише чекала вечора, аби почути його голос, подивитися у його очі.
***
У ту ж ніч Лариса прокинулася і побачила, як з-під дверей доньчиної кімнати злегка струменіє світло. Тихо зазирнула:
– З ким так розмовляєш?
Таня сердито вимкнула комп’ютер, але за мить сказала:
– Покажу його, але не лякайся. Я за нього збираюся заміж.
І на екрані Лариса побачила смаглявого хлопця, який щиро посміхався. Однією рукою обіймав її Таню, а друга дивно висіла у довгому рукаві. Помітивши мамине збентеження, Таня спокійно промовила:
– Він турок. Без руки. Коли відпочивав у Америці, на нього напала акула.
Ці слова вразили у саме серце. Танин кавалер – турок, та ще й інвалід?!
– Ти що собі надумала?! – Лариса не добирала слів. Не соромлячись сусідів, кричала серед ночі, вила, плакала, голосила. Коли врешті-решт заспокоїлась, дочка промовила:
– Все? З ним я зустрілася в Туреччині, коли там відпочивала. Він наш партнер. А це запропонував заміж.
– І ти поїдеш у Туреччину?! – зойкнула Лариса.
– Ні, – спокійно відповіла Таня. – Заради мене Омар перевозить бізнес у Київ.
І тоді Лариса згадала той дивний сон перед від’їздом. Однією рукою хлопець простягав її дочці в’язку обручок. Ось чому відчувала і радість, і занепокоєння одночасно…
***
Відтоді минуло п’ять років. Таня з Омаром живуть у Києві у великій квартирі, ростять маленьку Анну, яка так схожа на тата. А Лариса дуже щаслива, що має такого зятя, хоча він без руки. Зате любить Таню, а головне – шанує свою тещу.
Юлія ШЕВЧУК
Читайте також: ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА АРАБА І… ЗЛАМАЛА ВСЕ СВОЄ ЖИТТЯ
