Економіка комуналка
І грянув грім. Чому підвищення комунальних тарифів виявилося не таким вже й страшним

Коли нова влада вперше заговорила про суттєве підвищення тарифів, комусь могло здатися, що усе закінчиться так само сумно, як у Петрограді майже сто років тому. Якщо хтось забув шкільний курс історії, варто нагадати, що падіння монархії у Росії фактично почалося зі страшного дефіциту дешевих сортів хліба. Навряд чи в Україні на початку двадцять першого століття хтось зумів би організувати дійсно масштабні заворушення з цього приводу, але сама вже аналогія трошки лякала.

Ще два роки тому реакцією більшості громадян України на неправдоподібні цифри у рахунках за опалення був би мовчазний відхід у “внутрішню еміграцію”. Дехто так прямо і заявляв під час чергових п’ятничних посиденьок на кухні: нехай ці іроди хоч мільйони малюватимуть у платівках, ми все одно не заплатимо жодної копійки. Зараз же незадоволені миттю починають штурхати постачальників і вимагати або справедливого перерахунку, або покращення якості наданих послуг відповідно до виставленого рахунку. Громадська думка раптово набула необхідної значущості.

Канонічним прикладом подібної позитивної активності можна назвати боротьбу деяких киян за свої копійки з Київенерго, що давно перебуває під контролем Рината Ахметова. Здавалося, що одіозний олігарх, який більше схожий на типового рабовласника, ніж на респектабельного бізнесмена, буде мовчки спостерігати за цим шарудінням з поглядом слона, на якого гавкає зграя дрібних цуциків. Справді, чого йому було боятися – президентське крісло позаминулого року зайняв давній близький друг та колишній (чи не колишній?) бізнес-партнер, у парламенті вистачає людей, готових лобіювати його інтереси… Але врешті-решт довелося прогнутися і погодитися на перерахунок. До закінчення цієї історії ще далеко, тому варто почекати і поспостерігати за діями обох сторін конфлікту. Проте, привід для оптимізму (чи передишки), погодьтесь, є.

Не можна не відзначити і масовий перехід від житлово-експлуатаційних контор до ОСББ у деяких містах та областях – цей фактор теж суттєво вплинув на стосунки з постачальниками комунальних послуг.

В чому справа? Та в тому, що люди самі почали займатися вирішенням нагальних питань, а не покладатися на комунальників та думати, що все давно вирішено і змінити нічого не вдасться. Компанія-постачальник спробувала посмикатися ще на етапі підготовки до опалювального сезону, але місцеві активісти одразу дали зрозуміти: зранку стільці – ввечері гроші, інших варіантів не передбачено. Довелося проковтнути, надіслати порожні квитанції та подавати воду необхідної температури, починаючи з 1 листопада. Не завжди стабільно, звичайно, але таки подавати. Крапля за краплею, як відомо, і камінь підточить.

Але головне зрушення насправді сталося не у клозетах і не у владних кабінетах, а у головах. Один давній знайомий, який заробляє на життя, торгуючи промисловими товарами та будівельними матеріалами, вперше за останні двадцять років зіткнувся з неймовірним попитом на … звичайнісінький поролон. Чи то людям нарешті хтось щось розповів про втрати тепла, які давно є однією з причин відверто завищених рахунків, чи то просто холодно стало, але люди заворушилися. Вікна заклеювати, на щастя, не треба, оскільки більшість давно вже має металопластик замість дерев’яно-скляних виробів часів СРСР. А ось утеплення перехідних балконів, східців та коридорів йде повним ходом. Щоправда, лише там, де мешканці перестали покладатися на комунальників.

Читайте також: ЩО БУДЕ З ГРИВНЕЮ? КОРОТКО ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ (ВІДЕО)

В народі недарма говорять про те, що вуйко не перехреститься, доки не гряне грім. Невідомо, чого саме хотіла досягнути нова влада, підвищуючи тарифи на комунальні послуги, але розбудити всередині пересічного  власника, який піклується про свої квадратні метри, їй все ж вдалося. А невдоволені, звісно, і далі можуть бігати на мітинги за сто тридцять гривень на день.

Джерело.

Related Post