Україна nemovlya
Гірка правда життя! Вагiтною вона копала могили

Катi Кучерян 28 рокiв. Вона разом зi своєю маленькою донечкою тривалий час жила в Чернiвецькому обласному центрi матерi та дитини. Дiвчину-сироту виховували родичi, якi бiльше знущалися з неї, нiж дбали. Катя лише в центрi, кiлька мiсяцiв тому, навчилася… читати.

– Я не знала, що таке маминi обiйми, ласка, любов. Не дай Боже нiкому такого дитинства, яке було в мене, – зi сльозами на очах розповiдає молода мати. – Я своїй донечцi дам усе, що зможу, буду в усьому її пiдтримувати, допомагати. Вiд народження намагаюся її якомога частiше обiймати й цiлувати – хай вона купається у моїй любовi. Я про таке могла тiльки мрiяти.

Народилася Катя Кучерян у селi Нова Красношора на Сторожинеччинi. Мати покинула її майже одразу пiсля народження. Жодного разу не пеленала, не спiвала колискової. Просто кинула, як цуценя, у старiй холоднiй хатi з бабусею та дiдусем пияками – i пiшла свiт за очi.

– Вiдколи себе пам’ятаю, була битою, – признається жiнка. – Мабуть, ще ходити не навчилася, а стусанiв менi баба вже давала. Просто так – за те, що живу на цьому свiтi. Коли баба з дiдом iшли в запiй, у хатi зовсiм нiчого було їсти. Часто доводилося доїдати крихти заплiснявiлого хлiба. Трохи пiдгодовували сусiди.

Пообiдати свiжозвареним супом або повечеряти картоплею з котлетою було неймовiрним щастям! Часто виживала завдяки коров’ячому молоку та сухарям. Баба, коли трохи тверезiла, хапала, що бачила важке – табурет, полiно, кочергу – i сильно била мене по головi. У такi днi я тiкала з хати. Ходила селом, а вночi спала у соломi. Потiм дiд знаходив мене i ще додавав стусанiв за те, що втекла.

Рiк повчилася Катя у сiльськiй школi, а потiм її перевели до iнтернату. Але й тут нещасна дитина надовго не залишилася: захворiв дiд – не було кому поратися на городi, бiля хати. От родичi й забрали дiвчинку назад до себе. I далi з неї знущалися.

Читайте також: СПОВІДЬ. СКАЗАЛИ, ЩО ЦЕ ПУХЛИНА ГОЛОВНОГО МОЗКУ

– Доводилося не жити, а виживати. Уже з шестирiчного вiку я знала, як виростити бараболю, моркву, бурячок, аби мати, що їсти. А щоб заробити копiйчину, наймалася працювати до людей: продавала мiтли, сапала городи, випасала худобу, – веде далi Катя. – Роботи я не цураюся. Знаю, що, маючи свiй клаптик землi, з голоду не помреш. Тепер лиш мрiю про невеличку хатинку i город – усе зроблю, аби донечка не голодувала. I бити її нiколи не буду.

Коли на дитину пiдiймають руку найрiднiшi люди – мама, тато, баба, дiд – то в кого ж їй шукати захисту? Кому довiряти?

У 13 рокiв Катя Кучерян вперше закохалася. Вона мрiяла про сiм’ю та дiтей. Згодом почала жити з цим хлопцем. Проте її мрiї були розбитi сильним кулаком чоловiка, який напiдпитку спробував їй довести, хто в домi господар. Зi синцями та побоями жiнка й дитину виношувала. Аби заробити на пологи, пасла сусiдських корiв та навiть копала могили на сiльському цвинтарi. I ледь не щовечора була порцiя стусанiв вiд чоловiка. А перед самими пологами виявила, що всi грошi, якi вона так старанно складала, чоловiк пропив.

– Пологи в мене були дуже важкими. Тим паче, я гадки не мала, як то все вiдбувається. Читати не вмiла, писати – теж. Але було дуже приємно, коли пiсля кiлькох годин справжнього пекла менi на груди поклали донечку. Це таке щастя! У цi хвилини забула все: i як бив чоловiк, i як важко працювала, i як боляче було народжувати, – признається жiнка.

Оленку Катя народила в сiчнi. Та з пологового будинку матерi з немовлятком на руках нiкуди було йти: чоловiк пиячив i не визнавав дитини, баба з дiдом давно померли, старенька хата буквально трiскала по швах. У таких умовах не вижив би дорослий, не те, що дитина. Тож соцiальнi працiвники Сторожинецького району перевели Катю разом з донечкою до Чернiвцiв у центр матерi та дитини. Тут на пiвтора року жiнцi видiлили окрему кiмнату, з перших днiв допомагали пiклуватися про дитину, а ще вчили довiряти людям.

– У центрi жила, як на курортi. Менi спочатку з дитиною дуже важко було, але допомагали i медсестра, i соцiальний педагог, i психолог. А ще тут я навчилася читати! – каже Катя. – Нещодавно менi принесли книжку казок. Я такої нiколи не мала… Тепер кладу донечку на лiжко бiля себе i потихеньку читаю їй. Та
й менi цiкаво!

Читайте також: СПОВІДЬ. В ОДНУ МИТЬ Я ВТРАТИЛА ДОНЬКУ, А СИНА – ЗНЕНАВИДIЛА

За кiлька мiсяцiв до Катi почав дзвонити її чоловiк. Вiн був на заробiтках на Закарпаттi. Обiцяв, коли повернеться, забере їх з донечкою додому.

– Я йому пробачила, – щиро каже жiнка. – Я знаю, що таке рости без батькiв. Готова все забути заради дитини. Хочу, щоб в Оленки був тато. Може, бiльше не битиме нас. Менi, крiм нього, нiхто не потрiбен. Люблю його.

11 тисяч гривень, якi Катя Кучерян одержала вiдразу пiсля народження дитини, вона вiдклала. Сподiвається купити в рiдному селi невеличку хатинку та тримати господарку. Хоче показати односельцям, що вона не повторить шляху своєї матерi, не покине донечки, не пиячитиме.

– Щомiсяця отримую на Оленку 1100 гривень. Цих грошей вистачає на памперси, одяг. Багато речей та iграшок менi приносять земляки, – розказує молода мати. – У центрi нас годували, але час вiд часу ми разом з iншими жiнками купували якiсь продукти i бралися куховарити: лiпили вареники, варили картоплю. Я
розпитувала у свого соцiального педагога Наталiї Зубатюк рiзнi цiкавi рецепти, щоб потiм Оленку свою смачно годувати. I чоловiка, звiсно, також. Гадаю, якщо ми знову зiйдемося, у нас буде гарна сiм’я. А головне – донечка матиме тата i маму.

У центрi матерi та дитини Катя Кучерян провела кiлька мiсяцiв. А потiм сталося те, про що вона й мрiяти не могла: приїхала тiтка зi Сторожинецького району та запропонувала племiнницi переїхати жити до неї.

Читайте також: МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ: ПОМЕРЛА ЛЬВІВ’ЯНКА, ЯКА ВІДМОВИЛАСЯ ВІД АБОРТУ ЗАРАДИ ЖИТТЯ ДОНЬКИ

– Катя дуже змiнилася за чотири мiсяцi, що мешкала в центрi. Менi здається, родичi були приємно враженi цими змiнами, – розповiдає про свою колишню пiдопiчну Наталя Зубатюк, соцiальний працiвник. – I з чоловiком помирилася, проте вiн майже весь час на заробiтках. А Катя доглядає донечку, допомагає тiтцi по
господарству, читає все, що потрапляє їй до рук. Коли їхала вiд нас, зiзналася менi, що розповiла свою iсторiю для того, аби кожна жiнка, яка потрапила у подiбну ситуацiю, знала – вихiд завжди є.

Джерело.

Related Post