Без рубрики
«Дитина? Ну давай ще почекаємо!»

Дитина? Почекаймо з цим ще трохи.

Як розглядати ситуацію, коли одне з подружжя не погоджується збільшувати сім’ю. Зрештою, складаючи присягу, пара вирішує мати дітей. Проте буває, що «мати» — це теоретично, а на практиці то «давай ще не зараз».

Заручини — шлюб — дитина. Очевидна послідовність. Але це не завжди так. Одне із подружжя може прагнути дитини, а від другої сторони чує «ні». Із соціологічних досліджень випливає, що дитина це пріоритет для пар, у яких чоловік і жінка не переступили порогу 30‑річчя. Зовсім інакше справа виглядає у подружжі вікової межі 40‑50. Мати дітей у цьому віці зважуються тільки половина чоловіків і тільки 27% жінок.

Ера егоїстів

Ева і Марцін одружені вже чотири роки. Коли вони познайомилися, Марцін заявляв, що не бажає мати дітей. Ева була тієї самої думки. Однак віднедавна вона стала відчувати материнський інстинкт. Запрагнула дитини. Чоловік і чути про це не хоче. Щораз частіше розмови на цю тему закінчуються сварками і днями мовчанки.

Марцін каже рішуче «ні» та страхає розлученням. Обоє мають непогану працю в корпорації та фінансову стабільність. «Я не почуваюся готовим до дитини, а рішення мати потомство ми повинні ухвалювати розсудливо, без поспіху», — каже чоловік. Ева у відчаї, аргументи чоловіка її не задовольняють. Він же закидає їй примус. Тяжко знайти компроміс у такій справі.

Не хочу бути мамою

«Жінка зовсім не зобов’язана ставати матір’ю. Я заміжня вже два роки, але це ненадовго. Мій чоловік прагне мати дитину, а я поки що не відчуваю такого прагнення. Родина вважає, що я ненормальна і з часом зміню думку», — каже Агнєшка. Коли вона бачить дітей на вулиці, на ігровому майданчику — відчуває байдужість. Ну, загалом то сестра не раз просить її допомогти посидіти з дітьми, але при цьому Агнєшка не відчуває жодних емоцій.

«Мої співробітниці обмінюються зауваженнями і порадами щодо дітей, опіки над ними, їхніх хвороб, занять. Для мене це нудно, а нудьга нічого не вносить у життя». Чоловік Агнєшки щоразу більше наполягає на дитині. Однак його позиція не допомагає змінити її рішення. «У сім’ї мене всі критикують, не розуміють моєї ситуації. Я почуваюся з цим щоразу гірше», — додає вона з гіркотою.

А годинник цокає!

«Перед шлюбом ми не розмовляли про потомство і про те, коли ми на це зважимося. Мені здавалося, що це очевидне: по шлюбі за якийсь час з’являється дитина», — каже Марлена.

Роберт ніжно вітався зі своїми племінниками, грався з ними, організовував їм спільний час. У товаристві дітей він виглядав щасливим. Марлена з Робертом одружилися три роки тому. «Коли я згадувала про дітей, Роберт усміхався, мовчав, погоджувався», — каже жінка.

Після шлюбу, коли Марлена порушила тему збільшення сім’ї, чоловік почав нервувати, виходив до іншої кімнати. Кожна розмова закінчувалася скандалом. Жінка мріє про дитину, чоловіка любить, залишати його не хоче. Сподівається, що за якийсь час Роберт змінить думку.

А може, терапія?

Причин, через які один із подружжя не погоджується на дитину, може бути багато, зокрема, травматичні пережиття з дитинства, помилки виховання у рідному домі, інші пріоритети й цінності, брак почуття фінансової та професійної стабільності, страх перед обмеженням самореалізації, перед обов’язками та втратою свободи.

Проблема браку згоди на дитину – складна. Однак нікого не можна змушувати й насильно переконувати. «Підставою розуміння може бути щира розмова, до якої можна підготуватися заздалегідь. Перечекати — це може бути одним зі способів розв’язання конфлікту, але пасивність не завжди допомагає змінити думку. Складно говорити про компроміс, бо він означає якусь середину. В цій же ситуації це радше два напрямки», — зауважує доктор Йоанна Дзєржановска-Пешко, психотерапевт Опольського психодинамічного центру.

Брак згоди на народження дітей — це часта причина подружніх конфліктів та серйозних криз. Рішення у цій справі мають узгодити обидві сторони. Погодити суперечності можна на консультаціях у психолога або ж на подружній терапії.

Анна Гембальска-Берекець, Aleteia

Від редакції CREDO:

Не знаю, чи існує якась достовірна статистика на цю тему в Україні, але навіть неозброєним оком можна помітити, що все ще триває певний демографічний підйом. Хоча народжуваність ще не досягла необхідного рівня, та все ж ситуація значно краща, ніж була, скажімо, у 1990‑х.

Будьмо відверті. Тепер уже нікого не вразиш, коли молоді люди стають подружжям та батьками майже одночасно. Це стало частим і навіть подекуди масовим явищем. Та все ж трапляються пари, які не поспішають народжувати дітей. І це нормально, коли молоде подружжя спершу хоче навчитися бути чоловіком та дружиною, а тоді дозріває до буття мамою і татом. Гірше, коли зрілість так і не настає. Я не полінувалася провести опитування та спостереження серед молодих пар і бачу, що причини, які змушують їх відкласти народження первістка, дуже різноманітні, але переважає прагнення зробити кар’єру та небажання обмежувати свою свободу. Багато сучасної молоді до тридцяти років — це діти з неповних родин, із порушеною моделлю сім’ї, яких лякає роль батька чи матері, адже вони не впевнені, що впораються.

Ну і ще така особливість менталітету: мало хто відверто зізнається, що не хоче мати дітей, або хоче мати їх іще не скоро. Наше суспільство, попри всі негаразди, все ж таки здебільшого хоче народжувати дітей. На вулицях українських міст дуже багато вагітних жінок, батьків із візочками та купкою діточок. Щоразу більше молодих подружь із двома-трьома дітьми. Це дає надію, що всі бар’єри можна здолати — і економічні, і психологічні.

Віта Якубовська, магістр морального богослов’я

Читайте також: 7 РЕЧЕЙ, ЯКИХ МУДРА ЖІНКА НЕ ВИМАГАЄ ВІД СВОГО ЧОЛОВІКА

Джерело: CREDO

Реклама

Related Post

facebook