Без рубрики
Дитина «для себе»

Лариса заміж не поспішала. Шукала серед кавалерів найдостойнішого. Аби залицявся так, як у кіно. Не говорив банальних фраз, від яких мліють її подружки. Був не бідним і трохи схожим на Аполлона. Але знайти такого не вдавалося.

А тепер вона з дипломом, має хорошу роботу. От тільки… Не йти ж під вінець з простакуватим Володькою-кадровиком, який чомусь вирішив, що вона йому пара. Чи з Ромком з сусіднього відділу, який роками ходить у молодших спеціалістах.

Ларису запрошували на десятиріччя після закінчення школи. Не пішла. Що там цікавого? Майже всі однокласниці повиходили заміж. Обсілися дітьми. Звичайне рутинне життя. Не те, що вона. Доглянута, з незіпсованою після пологів фігурою. Успішна кар’єра…

Ось і одружився простакуватий Володька-кадровик. Сина очікує. Щасливий… І в Ромка вже обручка на правій руці й нова посада.

На Ларису після тридцяти п’яти почали задивлятися одружені, трохи «поношені аполлони», – як на потенційну коханку. Ні чоловіка, ні дітей. Гарна. Чому б з такою не «скочити в гречку»?

Якось зустрілася з одногрупницею Марічкою і її підлітками-синами. Поговорили наспіх про справи. Марічка шепнула на прощання:

– Ти б, Ларисо, якщо не хочеш заміж, хоча б дитину народила. Для себе…

Не раз після цього спадали на думку слова Марічки. А чому б і ні? Люди попліткують, обмиють кістки, на тому й стане. А в неї буде дитина. Ось батька недавно поховала. І матір не вічна…

…Ларисина вагітність стала неабиякою несподіванкою. Усіх цікавило: хто ж батько? Але вона й рідній матері не зізналася. Дитина належатиме тільки їй. А батько… Цього чоловіка, з яким її звела випадковість в чужому місті, бачила вперше і востаннє…

Лариса народила дівчинку. Назвала Вікторією. В декреті не засиділася. Маленьку доглядала бабуся.

Віка частіше тягнула рученята й усміхалася до бабусі, ніж до Лариси. Вона потай сердилася. Народила ж дитину для себе, а не для своєї матері. Проте мусіла мовчати. За Вікою більше нікому дивитися.

Бабуся водила малу в садок. Розповідала казки, історії про дерева, квіти, тварин. Увечері Віка переказувала бабусині оповідки Ларисі. Вона знову потай сердилася, бо здавалося, що донька більше любить бабусю, ніж її.

Коли Віка стала школяркою, Лариса ревно слідкувала з ким дружить її донька.

– Ларисо, не роби дурниць, – застерігала матір. – Не займайся диктатом, бо колись дуже пошкодуєш.

– Я народила дитину для себе і мені не байдуже, з ким вона спілкується, – відрубала Лариса.

Свої перші таємниці дівчина розповідала бабусі. І просила, аби про це не дізналася мама, бо буде сварити.

Коли старенької не стало, Віка засумувала. Лариса сердилася на доньку й на покійну матір.

Вона хотіла, аби Віка жила за її правилами, одягалася за її смаками. Вступала на обрану нею спеціальність. Коли ж донька з чимось не погоджувалася, зривалася на крик:

– Ото народила для себе невдячну дитину! І те їй, і се, а вона…

Пізніше шпетила за студентські вечірки. За те, що «десь волочиться після пар, замість того, аби йти додому». Віка пробувала пояснити, що затрималася, бо були якісь заходи, або просто посиділа в кафешці. На Ларису це не діяло. Чим старшою ставала, тим нападали більші страхи, що у Віки буде власне доросле життя, інтереси…

Якось побачила, що донька на зупинці прощалася з незнайомим хлопцем. Впала в істерику. Накинулася на Віку з криками і образами:

– Спочатку диплом отримай, а потім за хлопцями заглядай. Я не для того тебе народила, щоб якийсь шмаркач голову закрутив і…

Якби Лариса могла заборонити доньці закохуватися, то неодмінно зробила б і це. Бо не уявляла, що донька може належати комусь, крім неї.

Віка закінчила навчання, пішла працювати. Лариса й далі пильнувала, коли донька повертається з роботи і сердилася, коли та затримувалася. В голові крутилася одна думка: певно, з якимось кавалером зустрічається.

А романи Вікторії були нетривалими. Вона боялася закохатися по-справжньому, знаючи, яку бучу влаштує матір. «Відсовувала» особисте на пізніше. Ось і Денисові дала «відставку». Пропонував заміжжя. Вона ж не уявляла, як вживеться з її обранцем матір. Не вживеться! А Денис свого житла не має. Крім нього, в двокімнатці двоє молодших сестер. Можна винайняти квартиру, але… На кого вона залишить маму?

Чи то зі злості, чи з розчарування Денис кинув:

– Так і залишишся в старих дівках… Мамина доня…

Їй було образливо і боляче.

…Тридцятиріччя Віка святкувала в товаристві матері й сусідки тітки Люсі. Коли вийшла на кухню, почула, як сусідка притишено мовила:

– Ларисо, пора Вікторії власне життя влаштувати. А вам – внуків бавити.

– От, коли помру, тоді хай робить, що хоче. Я її для себе народила. А щодо заміжжя… Погляньте на теперішніх чоловіків. П’ють-гуляють. Народить колись дитину, як я, і…

По обличчю Вікторії текли сльози…

…Щойно завесніє, Лариса з ранку до вечора сидить на лавці, що неподалік під’їзду. В хаті сумно і порожньо. Вікторія живе в іншому мікрорайоні. Вийшла заміж за вдівця Миколу, який залишився після смерті дружини з восьмимісячним сином. Максимкові вже четвертий рочок пішов…

Як страшно кляла Лариса доньці, коли дізналася, що та збирається заміж:

– Щоб у тебе ніколи своїх дітей не було! Щоб ти щастя не бачила! Щоб тобі… Достойного треба було шукати, а не…

Чоловік Вікторію любить і шанує, як кажуть, на руках носить. От, тільки спільних дітей мати не можуть. Лікарі їй дають нульові шанси. Жінка вірить: це прокляття матері «працює».

Вікторія не тримає зла. Кілька разів приходила, хотіла поговорити з матір’ю. Лариса щоразу їй кляла і з хати виганяла. А недавно й на поріг не пустила.

Зате сусідкам по лавці нарікає:

– Ото народила для себе дитину. Ложки води не подасть. На свята голови не показала. Я ж її виростила, вивчила. А вона відцуралася…

Ольга Чорна, журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

Читайте також: УСІХ НЕ ПЕРЕПРОБАЧАЄШ: ПРО ДІВЧИНКУ, ЯКА ЛАДНА ВСІМ УСЕ ПРОБАЧИТИ

Реклама

Related Post

facebook