fbpx

“Думала, Марокко — це строга мусульманська країна…”: українка поділилась враженнями від африканської країни

«Думала, Марокко — це строга мусульманська країна, непривітна до чужоземців, особливо іновірців, що жінки ходять, замотані у паранджу, і зайняті лише вихованням дітей, а чоловіки мають по чотири дружини і торгують килимами. Такий образ вимальовувався у моїй голові після розповідей тих, хто там побував, і перегляду популярного телесеріалу «Клон», який показав сімейний уклад мусульманської родини. Та у перший вечір всі мої стереотипи було зруйновано», — ділиться враженнями киянка, засновниця бренду жіночого вбрання ODA Ольга Каретникова-Котягіна, яка провела у Марокко незабутні два тижні, пише ВЗ.

Англійською не порозумієтесь

«Прилетіли із подругою пізно ввечері. Чоловік мав приєднатись до нас наступного дня, тож півдоби гуляли самі по собі. У готелі містечка Танжер, де зупинилися, ресторан уже не працював. Були голодними, вирішили податися до центру міста. Сіли за столик у першому-ліпшому кафе, а згодом, коли роззирнулися, зрозуміли, що ми у цьому закладі — єдині представниці прекрасної статі», — згадує тепер уже не без усмішки Оля. А у ту мить їй було не до сміху.

Марокко, як колишня колонія Франції, багато перейняла від цієї країни, зокрема мову. Французьку тут знають всі, а от з англійською не склалося навіть у персоналу готелів та ресторанів. «Більшість туристів англійською можуть порозумітися, а от французькою — ні. Марокканці хитро викручуються з цієї ситуації. Коли питали, чи знають англійську, відповідали питанням на питання: «А ви знаєте французьку? А іспанську? Володієте арабською? Може, хоч португальською зможемо порозумітися?». Виходило так, що незручно почувалися саме ми. Тоді я усвідомила, що у сучасному світі володіти однією іноземною мовою вже недостатньо», — каже моя співрозмовниця.

«Коли нам принесли вечерю, все ще відчували напруження і хотіли якнайшвидше повернутися у готельний номер. Та невдовзі у кафе завітала компанія молодих дівчат. Одні з них мали хустки на голові, інші — ні. Були сучасно одягнуті. Вони привіталися зі знайомими хлопцями і сіли за сусідній столик вечеряти. Якби не знала, що перебуваю в африканській країні, могла би подумати, що дівчата — європейки. Нарешті і ми змогли розслабитися! — зізнається Оля. — Згодом дізналися, що у марокканських чоловіків є така традиція – вони люблять сидіти у кафе із друзями-чоловіками та пити традиційний віскі-чай. Так марокканці називають трав’яний чай із м’ятою, медом і лимоном, без алкоголю».

Марокканки: освічені і без хустки

«Багато жінок у цій країні носить традиційний мусульманський одяг, що повністю покриває тіло (джеллабу). Але більшість носить тільки хустку або й взагалі ходить з непокритою головою. Коли були у Фесі, мали хорошого провідника (місто схоже на лабіринт і туристу важко знайти усі відомі місця самостійно). Він розповів нам, що те, як виглядає марокканка, — це її власний вибір. Хоча, звісно, має значення, у якій родині виховувалася. При цьому вважає неприйнятним, аби жінка повністю покривала себе, включно з руками та щиколотками, залишаючи відкритими лише очі (іноді і їх ховають за сіткою). Таке, на думку нашого гіда, практикують у фанатично-релігійних родинах, які неправильно трактують Коран. З власних спостережень можу сказати, що вигляд жінок у Марокко багато у чому залежить від рівня їхньої освіченості. Через те, що багато сімей є бідними і дівчатка не здобувають освіти, їх рано видають заміж. Життя такої жінки зводиться до хатніх обов’язків, і тоді, як одягатися і як поводитися, їй диктує чоловік», — розповідає мандрівниця.

Попри певну свободу, Марокко — релігійна країна. Це видно за кількістю мечетей. «Навіть якщо проїжджали мале село, у ньому обов’язково була мечеть. При цьому зі школами тут проблема. Лише 50% населення здобуло освіту. Вразив той факт, що на будівництво знаменитої мечеті Хасана II у Касабланці марокканці назбирали пожертвувань на 800 мільйонів доларів. Мечеть гарна, сучасна, але на будівництво шкіл у місцевих коштів немає», — дивується киянка.

Було важко звикнути до закликів мулли з мінарету до молитви. Вперше заклик лунає приблизно о 5-й ранку (через рупор). Не звиклі до такого галасу українці прокидалися разом з усіма. Через чотири дні звикли і спали непробудним сном. У дечому ці співи по п’ять разів на добу навіть видавалися їм колоритними…

Кожне місто — як інша країна

«У Фесі познайомилися із власником готелю, який володів англійською, зустрічався з дівчиною з Естонії, та й загалом справив враження сучасної та привітної людини, — розповідає Оля. — Не лише постійно розповідав про свою країну та місто, а й всіляко допомагав у справах, адже ми приїхали у Марокко не так з туристичною метою, як у робочих питаннях. Айхам (так звали власника готелю) був добре обізнаний із політичною та економічною ситуацією в Україні, підбадьорював нас та бажав, аби Україна якнайшвидше приєдналася до ЄС. «Ви — частина Європи, це видно з вашої поведінки, культури, манери спілкування. У нашому готелі зупинялося багато туристів з України», — поспішив запевнити він.

«Міста у Марокко різні. Кожного разу складалося враження, що ми — в іншій країні. Надзвичайно гарне місто Шефшауєн. Тут живе багато марокканських євреїв, які, свого часу переселившись сюди, пофарбували будинки (ззовні та зсередини) у блакитний колір, що символізує небеса або рай. У місті шанобливо ставляться до котів, тож вулицями розгулюють сотні чотирилапих. Касабланка — повна протилежність Шефшауєна. Місто — фінансове «серце» Марокко з бізнес-центрами, висотками і сучасними будівлями. Це — справжній мегаполіс, де люди (і їхній зовнішній вигляд, і поведінка) максимально наближені до західних. Зовсім інший — рудий Марракеш із величезним ринком та Майданом, який повертає тебе у минуле століття. Медина (центральна частина міста) найбільше нас вразила саме у Марракеш і Фесі. В останньому вона більш автентична і наближена до нашого уявлення про східний ринок і вулиці. Справжня оаза Марракеша – сади Мажорель. Заснував їх французький художник Жак Мажорель. Згодом цю ділянку, засаджену унікальними деревами і рослинами, придбав знаменитий кутюр’є Ів Сен Лоран. Для нього вони стали місцем відпочинку і зібрання французької богеми. Сади відчинені для туристів (як музей) і справляють неймовірне враження, — розповідає киянка. — У Танжері заворожує природа. Місто розташоване навпроти Гібралтару і з певних його куточків можна милуватися цим невеличким півостровом. Є, звісно, і занедбані, малі та бідні міста. Марокко напрочуд чисте. Жодного разу не натрапили на завали сміття чи неприбрану територію».

«Коли взяли авто напрокат, зрозуміли, що не помилились із вибором засобу пересування. Прокат дешевий, авто їздять на дизельному пальному. Дороги прокладені якісно і скрізь, навіть у гірській місцевості. Зранку ти можеш їхати над урвищем, в обід — пустельною трасою або вздовж океану, а під вечір — лісосмугою із пальм та хвойних дерев. Ще один бонус оренди авто – порятунок від спеки. Часом у країні температура сягала +450° C…+500° C і їхати в автобусі було б мукою», — зізнається моя співрозмовниця.

Нехай живе король!

Щодо рівня життя у Марокко у киянки склалося двояке враження: «З одного боку, місцева валюта — одна з найбільш стійких щодо долара, економіка розвивається, у країні процвітають виробництва, є багато сировини, видобувають корисні копалини, ростуть фрукти, які експортують в інші країни світу. З іншого — від цих багатств населенню дістається мізер. Значна частина людей живе нижче середнього рівня. У місцевих — специфічне ставлення до короля. Марокканці люблять його наче батька. Скрізь, куди б ви не пішли, його фото — на автомобільних заправках, у ресторанах… При цьому марокканці визнають, що керівництво їхньої країни — корупціонери. На моє запитання про рівень корупції у країні, знайомі казали: «Знаємо, що король будує великі палаци і живе у розкоші, та, попри це, любимо його». Наскільки віддаленим є рівень життя у Марокко від рівня життя у європейських країнах, можна побачити на узбережжі океану. За винятком готельної території, вся інша — приватно забудована. Доступ до води — лише у відведених місцях, куди сходиться багато місцевих і туристів. Це нагадало мені нашу країну».

Проте нинішній король провів багато реформ, надав численні права жінкам. Скажімо, чоловік не може взяти другу дружину, якщо не отримає письмового дозволу від першої, завіреного у юриста. Багатоженство у сучасному Марокко – рідкість. Молоді живуть за західним зразком, по кілька дружин мають хіба що представники старшого покоління, та й то забезпеченого, адже всім дружинам і дітям необхідно створити рівні умови.

Для марокканців родина — святе. Живуть усі разом від старшого до молодшого покоління. Щоп’ятниці у кожній родині готують традиційну страву кус-кус. Всі збираються за одним столом.

Ціни – як в Україні

А на деякі продукти навіть нижчі. За 1,5 тис. гривень можна зняти номер у хорошому 4-зірковому готелі зі сніданком. «Наприклад, у Фесі за 1,2 тис. гривень орендували двокімнатний номер із терасою на даху і виглядом на мечеть. А от сувеніри дешево придбати не вийде, — з жалем констатує мандрівниця. — Знаменита марокканська амарантова олія коштує близько 15- 20 доларів (390−520 гривень), парфуми — від 30−40 (780−1000 гривень), срібло, шкіра, килими — від 100 (від 2,6 тис. гривень). Рекомендувала б не купувати речі на відомих ринках у Мараккеші, а шукати окремі ятки на вулицях інших міст або у Фесі, що значно дешевший. На ринок варто піти як на екскурсію, давши зрозуміти, що ти — не потенційна жертва, інакше від постійних «купи, поміряй, поторгуйся» не відчепишся.

Що за обід без м’яса?

Марокканці надають перевагу важким стравам – м’ясу (баранині або телятині), тажину (це — одночасно і страва, і спосіб приготування у горщику конічної форми, у якому м’ясо та інші інґредієнти повільно тушкуються), бістійї (пастіллі або бстеллі) — марокканському пирогу з тонкого листового тіста, і кус-кусу. Морепродуктами, як не дивно, можна поласувати лише у містах, що межують (розділені морем) з Іспанією або близькі до Португалії. У цих містечках вплив іспанців та португальців більш помітний за французький, починаючи від кухні і завершуючи знанням мов. Через те тут найбільше французів, португальців та іспанців.

Про погіршення ставлення до мусульман через тероризм у Європі та світі Оля, як колишній журналіст, часто запитувала марокканців. Відповідь була однією: «Справжній мусульманин не може підтримувати вбивство — ані себе, ані інших».

Читайте також: ДРУЖИНА ЛЕО МЕССІ ОПРИЛЮДНИЛА ФОТО З МЕДОВОГО МІСЯЦЯ

You cannot copy content of this page