Без рубрики
10 днів автостопом до Португалії: українка розповіла про мандрівку до океану

Черкащанці Олені Волошенко вдалося за 10 днів доїхати автостопом до Португалії, покупатися в океані і повернутися в Україну. Мандрівниця впевнилася: для неї наша країна – найкраща

Пані Олена – психолог і педагог, багато подорожує і колекціонує водойми. Мрію побачити океан їй вдалося реалізувати з другої спроби, при цьому потрапивши у чимало цікавих і несподіваних ситуацій. Мандрівниця розповіла Depo.ua про пригоди на своєму шляху і найяскравіші враження.

– Олено, пам’ятаєте, коли вперше спробували автостоп?

– Тоді я ще вчилася в інституті. Виш був у Полтаві, а батьки мої жили в Чернігові. Перші два роки їздила до них автобусом. А потім на третьому курсі рейс скасували. Залишався варіант їхати потягом до Києва, потім автобусом або електричками до Чернігова. А це займало дуже багато часу. Тому я і спробувала автостоп. Якщо автобус їхав 9,5 годин, бо на шляху були тривалі стоянки, доїжджати за 5-6 годин мені подобалось набагато більше. З того часу і почалися мої подорожі автостопом.

Реклама

– Раніше ви розповідали, що мрію подорожувати Європою спершу сформували на тренінгу. Що це був за захід?

– Я сама за фахом психолог, інколи проводжу тренінги. І от, ми з подругою займалися психотерапевтичною взаємодопомогою. Під час вправи вона запропонувала перерахувати, чого б мені хотілося у найближчі п’ять-десять років. Тож серед іншого я написала – побувати у Франції, Італії, Іспанії. Мені були цікаві ці країни ще з дитинства, але я була впевнена, що це дуже далека перспектива. У Європі я бувала не раз, чотири роки жила у Німеччині, із 2006 року періодично відвідую Польщу, оскільки співпрацюю з Фундацією розвитку локальної демократії у польському місті Щецин. Із початком нового україно-польського проекту нам відкрили візу шенген на рік. І я зрозуміла: час настав, за цей рік я обов’язково зустрінусь із океаном.

– Чому поставили за кінцеву мету саме океан?

– Я дуже люблю воду і колекціоную водойми, де купалася. Серед них вже є озеро Байкал, Японське, Балтійське, Егейське і Середземне моря. І от два роки тому, стоячи на березі Чорного моря у Грузії, подумала: моря були вже різні, хочеться відчути енергію океану. На той момент записане бажання і ця думка ніби не були пов’язані, але згодом усе склалося в одну загальну картинку.

– Тож ви отримали візу і вирушили у мандрівку. Траплялися несподівані моменти чи вам вдалося усе передбачити заздалегідь?

– Тоді я багато чого навіть уявити не могла. В Україні з цим жодних проблем – вийшов на дорогу і максимум за годину поїхав. У Європі ж купа сюрпризів. Наприклад, деякі митні пункти не можна перетинати пішки, лише на авто. Тож на кордоні Україна-Угорщина мені довелося проситися у машину. А потім з’ясувалося, що у суботу і неділю вантажівки автострадами Європи майже не їздять. З четвертої вечора у суботу до двадцять третьої години у неділю вони стоять у відповідних місцях, аби звільнити автостраду для легкових машин на уікенд. Тож виїхати було дуже складно, до того ж виникли проблеми із комунікацією. Більшість угорців не знать жодної мови, крім своєї. Й домовлятися з ними, або просити про допомогу було складно. Проте мене вразила велична набережна Будапешту, кибитки із циганами, які під час руху користуються сучасними гаджетами, потужна сила Дунаю, який угорці називають Дуно. У минулорічних мандрах ситуацію ускладнювало і те, що я не встановила у свій телефон програму з навігації, а вона б допомогла легше орієнтуватися.

– Мабуть, такі подорожі забирають багато сил?

– Безсумнівно. І якщо є проблеми зі здоров’ям, краще не ризикувати. До минулого року я думала, що людина може пройти будь-які відстані. Але виявилося, м’язи мають вичерпні ресурси, і варто реально оцінювати свою фізичну форму. Знадобиться і психологічна підготовка, адже буває, що ти не можеш зрушити з місця 10 годин. А ще – здоровий кишково-шлунковий тракт, бо інколи просто не знаєш, де, коли і чим наступного разу будеш харчуватися.

– Чому першого разу не вдалося досягнути мети?

– У минулому році, коли доїхала до Італії, на виїзді з міста побачила табличку No Autostop. Я відчула себе на верхівці дерева, з якого не можу злізти. Це вже була Генуя. Звідти дісталася до Савони, а там – така сама табличка. Зрозуміла, що до океану вже не встигла. Тому виконала програму мінімум – покупалася у новому для себе, Лігурійському морі і повернулася додому.

Зробила для себе такий висновок: якщо хочеш подорожувати автостопом, небажано заїжджати у великі міста, тому що з них проблематично виїхати. Бажано орієнтуватися на заправки і місця для відпочинку на автострадах.

– Тож ви вирішили перенести цей проект на рік.

– Шенген у мене був до 10 липня цього року, і треба було встигнути до цього часу. Тож я спланувала нову подорож у травні й взяла частину відпустки. Цього разу мені пощастило – з Львівської області я потрапила аж до Сербії. Доїхала до Белграду через Румунію. Проїхала Сербію, Хорватію, Словенію, Італію, Францію, Іспанію. Цікаво, що у всіх країнах на моєму шляху цвіла акація, яка зустріла мене і в Україні.

Мабуть, діставшись Португалії, весь день провели в океані?

– Звісно покупалася, але дуже умовно. Там настільки потужні, хоч і невисокі хвилі, що втриматися на ногах можна, лише якщо стоїш боком. Та поки я купалася, океан вирішив пожартувати зі мною. Ситуація була прикра, але я сприйняла її як своєрідну посвяту. Я залишила свої речі на березі, нібито далеко від води, там де мокрий пісок перейшов у сухий. Але коли виходила з океану, побачила, що мені назустріч несеться моє взуття і рюкзак. Відповідно, телефон, фотоапарат потрапили у воду – я залишилася без комунікації, навігації і без можливості знімати. Та ще й батареї, яка заряджається на сонці і якою я заряджала телефон. Тому варто знати, якщо подорожуєте до океану, треба брати якісь непромокальні бокси для техніки.

– Не думали забити на автостоп і повернутися літаком?

– За планом я мала рухатися в напрямку міста Сантьяго-де-Компостело. Це третє місто паломництва після Єрусалима і Рима. Там, у соборі, зберігаються мощі святого Йакова. Я захоплююсь Паоло Коельо, а він проходив шляхом до собору – Camino de Santiago, тож я планувала пройти частину цього шляху й подивитися собор.

Втім, залишившись без техніки, вирішила пожертвувати цим пунктом і справді взяти квитки на літак. Мовляв, вражень достатньо і треба повертатися. Діставшись до Ла-Коруньї, поїхала в аеропорт, але на найближчі два дні квитків до Києва не було. Їх можна було придбати через Інтернет, та вийти у мережу у мене не було можливості. А наступний аеропорт якраз був у Сантьяго-де-Компостело, тож я реалізувала свій план. Щоправда, виявилося, що шлях Camino de Santiago – не один, і до собору можна дістатися купою різних способів. А от авіаквитків у новому місті знову не виявилося.

Я собі сказала: “Лєно, ти зробиш це”, і як я заїхала в Європу, так і виїхала з неї. Автостопом. Дорогою назад мені пощастило: я за день проїхала Іспанію, за інший – Францію, Нідерланди, Бельгію і частину Німеччини. Потім із Німеччини доїхала майже до Варшави і повернулася додому.

МІЙ ВИБІР – УКРАЇНА

– Під час такої подорожі, мабуть, довелося прокотитися не в одному десятку машин. Неприємні ситуації з водіями траплялися?

– Так, я їхала приблизно у 35 машинах. Водії всі різні, у кожного свій характер. У більшості випадків я пояснювала, що я психолог, проводжу дослідження із транскультуральної комунікації, жодних питань, не виникало. Мене сприймали серйозно.

– І що, жодного разу не помилилися в людях?

– Кількох помилок таки припустилася. Наприклад, один із хорватів, який мене підвозив, пообіцяв наступного дня забрати мене з міста, куди ми прибули, і відвезти до Марселя. Він добре володів російською і, як слово-паразит всюди вставляв “чесно-чесно”. Я подумала, що це якось дивно, але значення не придала. Але насправді це якраз сигнал, що він може бути зі мною нечесним. Тож наступного дня він за мною не заїхав.

Але зазвичай водії нормально ставляться до автостоперів. Так, один португальський водій запросив заїхати до нього додому, перевести дух, попити води. Я перепочила, він показав мені своє господарство і ми вирушили далі. Краєвиди португальських гір – це щось неймовірне. Цей водій багато розпитував про Україну. А на останок сказав: “Для мене буде честь, якщо ви ще колись повернетеся в мій будинок, або з родиною, або самі”. Португальці і іспанці взагалі ставляться дуже приязно до українців.

– Не захотілося після побаченого переїхати до іншої країни?

– Мій вибір – однозначно Україна. Кожного разу, перетинаючи кордон з Україною, я пишаюся, що тут живу. Ніде у світі немає такої свободи, як у нас, хоча й немає такого хаосу і безладу. У інших країнах усе більш упорядковано, безпечно й передбачувано. Але загальне відчуття свободи ні з чим не порівняти – у нас можна плавати і ходити там де хочеш.

– Ну, а якщо б таки довелося обирати європейську країну для проживання?

– Хіба що на два-три місяці. Мій батько військовий, і я чотири роки жила у Німеччині. Досі памятаю те щемливе відчуття, коли ти далеко від батьківщини… Але нетривалий час пожила б у Іспанії – там, де бухти і лагуни. Це красива, оптимістична, яскрава місцевість.

– Хто з європейців найближчий до українців за ментальністю?

– В першу чергу, це поляки. Мені з ними найпростіше комунікувати, бо я добре розумію польську. Хоча там, де йдеться про бізнес, інколи виникають проблеми. Як на мене, серби дуже близькі нам по духу і спілкуванню. Багато з них знають англійську та російську мови. Чимось схожі і боснійці – спілкувалася з ними минулого року. Зробила для себе висновок, що люди, які пережили бойові дії або інші складні ситуації, значно легше відгукуються на проблеми інших і допомагають долати труднощі.

– Читала, що ви за один рік вивчили кілька іноземних мов. Як вам це вдалося?

– Я розумію польську, а в школі вчила англійську, хоча рівень знань бажав би бути кращим… Отже, встановила програму Duolingo, аби робити вправи, поповнити словниковий запас, вдосконалити граматику. Щодо німецької, я жила у цій країні, побутову розмовну трохи знала, але я не уявляла, що як пишеться, тож дещо її підтягнула. Іспанська мова для мене дуже весела, там багато слів, які викликають смішні асоціації. Іспанцям дуже подобається, коли ти можеш сказати бодай щось. А коли знаєш іспанську, вже легше – схожі слова є в італійській, португальській. Додала ще й французьку, але з нею у мене поки що найскладніше.

– Скільки часу на тиждень витрачаєте на вивчення мов?

– У програмі я обираю норму – скільки уроків за день пройти. Я обрала два уроки з кожної мови. Оскільки перед поїздкою я вчила англійську, німецьку, іспанську і французьку, все це займало близько години на день. Наразі ж беру по дві мови щодня.

– Ваш рівень дозволяє розмовляти іноземцями вивченими мовами?

– Англійською і німецькою – так. В іспанській мені поки що не вистачає дієслів. Іменники я знаю, побутові фрази на рівні “добрий вечір”, “дякую”, “чоловік-жінка”. Деякі речі я вгадую. Психологічна підготовка дає мені можливість розуміти людину завдяки невербальному спілкуванню та інтуїції.

СПАЛА НА ГАЗОНІ СЕРЕД ТРАСИ

– Якось намагаєтеся себе убезпечити після подорожей? Можливо, берете з собою зброю?

– Зазвичай засобів безпеки не беру, розраховую на свої психологічні знання та навички. Якщо бачу, що є якась загроза, виходжу раніше, ніж планувала із авто. Прошу зупинити – мовляв, передумала, змінилися плани.

– А просто неба спати траплялося?

– Так, двічі було таке: стоїш кілька годин, вже глибока ніч, а ніхто не забирає. Коли очі злипалися, стелила собі каремат. На трасі є такі кола, де газон і дерева, от на них і спала.

– Себто, спальник у подорожі не завадить…

– Спальник доволі важкий, тому я беру з собою каремат, покривало і плащ-дощовик на випадок опадів.

– Будете радити друзям цей спосіб подорожей?

– Не радила повторювати такі речі, особливо молодим дівчатам. Молоді люди схильні переоцінювати свої можливості, хоча і краще комунікують іноземними мовами. Отже, для них відкривається значно більше ризиків. У більшості недостатньо психологічної та фізичної підготовки, тож вони не завжди вміють передбачати й уникати неприємних ситуацій.

– А навчити цьому ви могли б?

– Оскільки я за фахом педагог і психолог, я звикла до роботи з аудиторією, проведення консультацій. Тож можу спілкуватися і на цю тему. Наприклад, частину тренінгу приділити порадам, як підготувати себе до подорожі, а частину проаналізувати індивідуальні особливості людини, яка мріє про подорожі.

Читайте також: УКРАЇНКА НАЗВАЛА ПЛЮСИ І МІНУСИ ЕМІГРАЦІЇ В США

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook